Поряд із сентиментальним блиском, музикою та їжею Різдво може бути дуже тривожним.
Ось уже вчетверте після жорстокого вторгнення Росії в Україну ми святкуємо прийняття Словом Божим образу людини, коли ангели проголосили мир на землі. То де ж цей мир?
Ідея «безмежності, обмеженої в людському немовляті» сама по собі вражає уяву і кидає виклик раціональності. Але двотисячолітня обіцянка миру на землі серед щоденних варварських атак Кремля здається відвертою суперечністю. Так само як і явна відсутність миру і доброї волі в тому самому регіоні, де ангели співом проголошували добру звістку. Правду кажучи, милі різдвяні колядки здаються цілковито відірваними від сьогоднішніх заголовків у ЗМІ.
То як же нам подолати цю суперечність?
Якщо метою Боговтілення було негайне припинення конфлікту, то так, це було провалом. Ісус народився на окупованій території, виріс на окупованій території і був убитий солдатами окупаційної армії. Зовсім не привід святкувати.
Ба більше, сам Ісус, здавалося, суперечив ангелам: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч» (Матвія 10:34).
Парадокс
Однак цей парадокс не скасовує обітниці ангелів. Він її прояснює. Шалом, проголошений ангелами, був не просто відсутністю війни, а відновленням правильних стосунків — між Богом і людством, всередині людських спільнот і, зрештою, всередині самого творіння. Цей мир є глибшим за політичну стабільність, хоча й має політичні наслідки.
Мир, який приносить Христос, насамперед викриває і руйнує фальшиві системи миру, засновані на пануванні та несправедливості. Згадайте Pax Romana (і Палестину), Pax Britannica (і колоніалізм), Pax Americana (і Венесуелу), Русский мир (і Україну).
У світі, де панують насильство і влада, правдивий мир неминуче викликає опір. Іноді цей опір прихований під релігійною маскою – як сьогодні у Вашингтоні та Москві. Проте Царство Боже продовжує поширюватися – часто з периферії. Згодом навіть Рим прийняв Віфлеємське немовля. По всій Європі з’явилися королі з хрестами на коронах.
Ми святкуємо Різдво як початок місії Ісуса, спрямованої на встановлення Божого царювання, Його порядку щасливого та успішного життя. Його життя втілювало мир — зцілення, прощення і примирення. Царство справді почалося в Христі («вже»). Боговтілення започаткувало шалом, але не нав’язало його миттєво. У Його смерті та воскресінні шалом підтверджується як справжнє майбутнє світу. Проте остаточне примирення всіх речей чекає на завершальний акт Бога («ще не відбулося»).
Отже, дві тисячі років конфліктів не означають, що обіцянка не була виконана. Вони є довгим, суперечливим проміжним етапом історії між обіцянкою та її виконанням. Павло описує творіння як таке, що «стогне» в очікуванні визволення (Римлянам 8:22) – не стогін поразки, а пологова біль світу, що перетворюється.
Для багатьох Боговтілення може видаватися поразкою у розп’ятому Месії. Однак хрест не є запереченням Божих намірів, а їх дивним виконанням. Те, що здається слабким, є найглибшою формою сили.
Отже, метою Боговтілення було розкрити Божий характер, примирити людство з Богом і вивести історію на новий курс до відновлення творіння. Його успіх не можна виміряти короткостроковими політичними результатами.
Камінь спотикання
Бог не нав’язує мир за допомогою непереборної сили; Він запрошує, переконує, страждає… і чекає. Він не скасовує людську свободу. Він перетворює її зсередини. Ні, Боговтілення не є великою поразкою. Це початок миру, якому світ ще не перестав чинити опір. Це рішуче підтвердження добра, гідності та вічного призначення матеріального світу. Бог віддається майбутньому творіння, суперечачи як давнім, так і сучасним тенденціям сповідати духовне спасіння і зневажати фізичну реальність.
У книзі Буття Бог створює фізичний космос і неодноразово проголошує його «добрим». Він створив людство з пороху землі, оживив Своє творіння Своїм подихом і поєднав матеріальне та духовне. Зодягнувшись у людське тіло, Бог підтверджує, що матеріальність не є проблемою, від якої слід втікати, а даром, який слід зцілити та реалізувати.
Камінь спотикання Боговтілення полягає саме в цьому. В Ісусі Христі Бог не просто з’являється в людській подобі або тимчасово вселяється в тіло для маскування. Він зачатий, народжується, росте, їсть, плаче, страждає і вмирає – в конкретному місці, культурі та історії.
Божі задуми здійснюються не всупереч фізичному світу, а через нього. Ісус зцілює тіла, а також душі. Його чудеса є знаками того, що Боже царство передбачає оновлення фізичного життя. Воскресіння – це не відмова від тіла, а його перетворення. Воскреслий Христос має рани, вживає їжу і залишається впізнаваним як людина, що вказує на те, що Боговтілення належить до Божого майбутнього.
Отже, Боговтілення вказує не тільки на минуле, а й на майбутнє. Якщо Бог вшановує фізичний світ, мешкаючи в ньому, то турбота про тіла, спільноти, культури та наше довкілля стає богословським обов’язком, а не другорядним питанням.
Слово, що стало тілом, запевняє нас, що творіння не є одноразовим. Історія не є позбавленою сенсу. Майбутнє цієї землі лежить у воскресінні та оновленні. А не у знищенні.
І це привід для святкування!
До наступного тижня,
