Останніми тижнями наша увага була прикута до Олімпійських ігор у Парижі, де найсильніші та найталановитіші спортсмени світу виборювали медалі надлюдськими зусиллями. Цими днями Паралімпійські ігри принесуть нам ще більше спортивних подвигів, цього разу здійснених героїчними зусиллями тих, хто перемагає інвалідність. Вони заявляють світові, що соціальна цінність і людська гідність не ґрунтуються на фізичній досконалості.
Історія Паралімпійських ігор починається з «Кришталевої ночі» 9 листопада 1938 року, коли нацисти-антисеміти напали на євреїв та їхнє майно в Німеччині. Директором єврейської лікарні в Бреслау був німецький єврей Людвіг Гуттманн (1899-1980), який наказав своєму персоналу приймати всіх пацієнтів без питань. Коли наступного ранку гестапо перевіряло його лікарню, йому довелося обґрунтовувати причину ушпиталення в кожному конкретному випадку. Гуттманну вдалося врятувати від арешту 60 пацієнтів, і лише чотирьох відправили до концентраційних таборів.
На початку 1939 року нацистські переслідування євреїв змусили Гуттмана та його сім’ю втекти до Англії. Там він продовжив розпочаті в Німеччині дослідження травм хребта у відділенні нейрохірургії Наффілда в Оксфорді. Гуттманн з жахом спостерігав, як пацієнтам часто накладали гіпс, а потім залишали без догляду, і ті помирали протягом короткого часу від пролежнів.
Війна, що спалахнула того ж року, призвела до незліченних травм хребта. У вересні 1943 року британський уряд звернувся до Гуттмана з проханням створити перше у Британії спеціалізоване відділення з лікування ушкоджень хребта в лікарні Сток-Мандевіль у Бакінгемширі. Відділення відкрилося в лютому 1944 року, і Гуттманн був призначений його директором. Він був твердо переконаний в тому, що спорт є основним методом терапії, який допомагає людям з травмами відновити фізичну силу і самоповагу. У 1945 році він став натуралізованим громадянином Сполученого Королівства.
Паралімпійські ігри
Підготовка до перших повоєнних Олімпійських ігор 1948 року в Лондоні надихнула Гуттманна на проведення перших Ігор для інвалідів війни, які відбулися в Сток-Мандевілі 28 липня 1948 року, того самого дня, що й відкриття Олімпіади в Лондоні.
Чотири роки по тому до британських учасників приєдналися голландські ветерани, що зробило ці змагання першими в своєму роді міжнародними. У міру того як захід продовжував розвиватися, він привернув увагу організаторів Олімпійських ігор. На Іграх 1956 року в Сток-Мандевілі Міжнародний олімпійський комітет нагородив доктора Гуттманна Кубком сера Томаса Фернлі за сприяння утвердженню соціальних цінностей і людської гідності через спорт інвалідів-візочників.
Втіленням мрії Гуттмана про створення елітного спортивного змагання для людей з інвалідністю, еквівалентного Олімпійським іграм, стали Міжнародні Сток-Мандевільські ігри, які проводилися разом з офіційною XVII Олімпіадою 1960 року в Римі. Чотириста спортсменів із 23 країн змагалися на цих Іграх, відкритих тепер уже не лише для ветеранів війни. Зараз вони визнані першими «Паралімпійськими іграми», хоча цей термін був застосований Міжнародним олімпійським комітетом заднім числом у 1984 році.
У 1966 році королева Єлизавета посвятила доктора Гуттмана в лицарі, і він став сером Людвігом. Помер Гуттманн у 1980 році, в рік Московської олімпіади.
Починаючи з Римської Олімпіади, Паралімпійські ігри відбуваються в один рік з Олімпійськими. Спочатку вони були відкриті лише для людей на інвалідних візках, але на літніх Іграх 1976 року виступили спортсмени з різними формами інвалідності, що збільшило кількість учасників до 1600 атлетів з 40 країн світу. Починаючи з Ігор у Сеулі в 1988 році, Паралімпійські ігри проводяться одразу після Олімпіади і на тих самих об’єктах. На Іграх у Парижі спортсмени з 184 країн змагатимуться у 549 дисциплінах з 22 видів спорту.
Спільнота людей з інвалідністю
Паралімпійські ігри в Парижі подарують нам ще більше героїчних історій про тих, хто долає щоденні труднощі людини з обмеженими можливостями, а також тих, хто присвячує своє життя тому, щоб дати інвалідам шанс займатися спортом і досягати успіхів.
Ми з дружиною захоплюємося двома героїчними особистостями – Терезою Свінтерс і Мартіною Кьонінгер, які протягом десятиліть віддано працюють в інтересах 70 мільйонів європейців з обмеженими можливостями. Тереза, вражаюче позитивна бельгійка з інвалідністю від народження, була організатором Європейської спільноти людей з інвалідністю; зараз це завдання виконує Мартіна, яка стала інвалідом в автокатастрофі, коли була ще тільки заручена. Зараз Мартіна одружена і має двох дітей. Ці жінки допомогли нам усвідомити багато проблем, з якими стикаються неповносправні люди, зокрема повсюдну байдужість та невігластво в християнській спільноті.
У жовтні минулого року я говорив з ними про проблеми та можливості, з якими стикається спільнота людей з інвалідністю, коли особистість і людяність розмежовуються. (Натисніть на зображення нижче).
Вони вказали мені на програму «Ensemble2024», яка розпочинається цього тижня в Парижі та усій Франції паралельно з Паралімпійськими іграми. Це, зокрема, цьогорічні Святі Ігри, які мобілізують католиків, щоби участю в спортивних заходах оспівати найвищу гідність людської особистості та заклик до братерства між народами, а також сприяти розширенню можливостей для найуразливіших, особливо найбільш знедолених, відповідно до олімпійського девізу: «Швидше, вище, сильніше – разом!»
Репортажі з Паралімпійських ігор можуть допомогти нам замислитися над героїчними історіями спортсменів, які не дозволили інвалідності завадити їм реалізувати свій потенціал.
P.S. Майбутнє життя людини з інвалідністю наблизилося до моєї сім’ї з нещодавнім інсультом, який стався у мого брата, про що я писав минулого тижня. Це стало причиною незапланованої поїздки до Нової Зеландії, де я зараз перебуваю. Брат був у критичному стані, і я дякую всім, хто молився за нього у цей час. Ми отримали гарну звістку: тромб, через який знадобилася ризикована операція, зник, і тепер у мого брата починається тривалий етап реабілітації.
До наступного тижня,
