Вихідними я переглядав документальний фільм про Ірландію, в якому економіст з Дубліна ділився своєю думкою про брексіт. «Ми, ірландці, завжди були аутсайдерами, – сказав він, – тому нам легше співчувати іншим. Ми завжди страждали через комплекс неповноцінності».
Однак англійці звикли бути господарями становища, вів далі він, як завойовники, імперіалісти і колоніальні правителі. Вони завжди мали комплекс вищості. Ось чому їм важко бути частиною Європейського Союзу, бути однією з багатьох інших країн, і ось чому вони думали, що можуть діяти самостійно. Але вони не зрозуміли, наскільки змінився світ.
Це коментар, якого ми можемо очікувати від ірландського економіста.
Однак мене вразило те, що він міг описати ставлення європейців до світу. Нам, європейцям, важко розгледіти перестановку сил в нашому мінливому світі. Європейці завжди почувалися в центрі світових подій, експортуючи культуру і промислові розробки в світовому масштабі, показуючи іншим країнам, як керувати державою, створювати верховенство закону і виробляти якісні товари (не кажучи вже про те, як починати революції та світові війни …).
Навіть після перестановки сил в світі, коли після Другої світової війни світовою державою стала країна на іншому боці Атлантики, Європа і далі залишалася театром військових дій, де точилися бої холодної війни і відбулося її драматичне закінчення.
«Віра – це Європа»
З точки зору християнського світу Європа завжди була резиденцією римо-католицької церкви, очолюваної Папами-європейцями, починаючи з восьмого століття. Навіть нинішній понтифік, широко відомий як перший єпископ Рима не-європеєць, – син італійських емігрантів. Як часто говорилося, що «Європа була християнським світом, а християнський світ Європою» ?! Або, як сказав письменник Хілер Беллок, «віра – це Європа, а Європа – це віра».
Європа була театром Реформації (не кажучи вже про подальші релігійні війни). Логічно було провести Всесвітню місіонерську конференцію 1910 року в Європі, в Единбурзі, якщо бути точним. У тій конференції взяли участь 1200 делегатів з Північної Америки та Північної Європи, і лише 18 представників не-західних держав. Ймовірно, було також логічно провести установчі збори Всесвітньої ради церков в Амстердамі в 1948 році.
І хоча християнська віра ніколи не була споконвічно європейською, за час, що дорівнює тривалості мого життя, все змінилося. Центр тяжіння світового християнства змістився. Те, що почалося в Єрусалимі та швидко перемістилося в Антиохію, Атени і Рим, не тільки перетнуло Атлантику, але й поширилося тепер на Південну і Східну півкулі: в Латинську Америку, Африку й Азію, де воно стрімко зростає.
Масштаби того, що відбувається, значною мірою приховані від тих з нас, хто живе в пост-християнській культурі. Ми страждаємо від того, що можна назвати Євро-тунельним баченням. Наші новини Євро-центричні, якщо не зосереджені на нашій власній нації або медіа-особистостях. Заклопотані показниками участі церкви, що зменшуються, ми були занадто зайняті своїми власними проблемами «усадки», щоб помітити, що віра – це тепер Африка, Азія і Латинська Америка.
Приголомшливі цифри
Ніде в Європі немає богослужінь таких масштабів, як наприклад, в Церкві Повного Євангелія Йойдо в Сеулі (Корея), пастором якої є Девід Йонгі Чо, з кількістю членів церкви, що перевищує населення Амстердама! Я особисто був приголомшений кількістю парафіян, що швидко заповнювали величезну аудиторію, немов добре виховані футбольні фанати, після того, як розійшлося попереднє зібрання; лише одне з багатьох повторних богослужінь, що проводяться щовихідних.
Католицький харизматичний лідер Ральф Мартін, з яким я вперше зустрівся в 1975 році, два десятиліття тому стверджував, що за всю історію людства жодний інший неполітичний, невійськовий, добровільний рух не зростав так швидко, як п’ятидесятницький харизматичний рух за останні 25 років. За підрахунками кардинала Каспера, колишнього глави Папської ради зі сприяння християнській єдності, вже десять років тому в світі налічувалося близько 600 мільйонів християн-п’ятидесятників і харизматів, більше чверті всіх християн у світі та більше, ніж усе населення ЄС.
Найбільш несподіване і дивовижне кількісне зростання християн відбулося в Африці: за 50 років число християн зросло в чотири рази і досягло 600 мільйонів, подвоївшись за останні два десятиліття! Здебільшого це зростання відбувається в церквах корінних народів, проте навіть церкви англіканської общини в Африці налічують на кілька мільйонів більше членів, ніж усі їх сестринські церкви у Великобританії, Європі та Сполучених Штатах. Нігерія може похвалитися кількома церковними залами, які вміщають від 40 000 до 500 000 осіб!
На 2050 рік Нігерія за кількістю населення обійде США; на 2100 рік вона стане третьою в світі після Індії та Китаю і в ній буде більше християн (і мусульман), ніж в будь-якій іншій країні світу.
Все це говорить про те, що ми, європейці, повинні протистояти своїм укоріненим поглядам на вищість, вирватися з нашого Євро-туннельного бачення і бути готовими вчитися у зростаючих не-західних церков.
До наступного тижня,
