Брудна справа?

12 Лютого, 2022

Політика, як усім «відомо», справа брудна. Стверджують, що християнам у ній не місце.

Чи нам слід сказати, що саме з цієї причини християни мають бути залучені до політики?

Цього тижня ми з Ромк’є проводили в Брюсселі тренінг у рамках програми Європейського християнського політичного руху для молодих політиків-початківців, які задаються таким запитанням. Більшість із них приїхала зі Східної Європи, зокрема з України, Молдови та Вірменії.

Проте повідомлення про російські військові маневри в Чорному морі та на кордонах України затьмарили тиждень, оскільки це загрожує перерости у повномасштабне вторгнення в країну, яка лише три десятиліття прожила в незалежності від свого владного сусіда.

Небезпека війни на східному фронті Європи також затьмарила святкування Маастрихтського договору, підписаного тридцять років тому в місті, що на півдні Нідерландів, з метою створення політично єдиного Європейського союзу. Те, що почалося як Європейське об’єднання вугілля та сталі у 1951 році, розширилося до Європейського економічного співтовариства у 1956 році, а потім до Європейського союзу у 1992 році, втіливши у собі ідею європейського громадянства та єдиної валюти.

Після того як тодішній президент Франції Франсуа Міттеран переконав канцлера Німеччини Гельмута Коля зробити возз’єднання Німеччини більш привабливим для її сусіда, пожертвувавши німецькою маркою в ім’я європейської єдності, франки, ліри, гульдени та інші валюти також були замінені на євро у всіх дванадцяти країнах-членах, за винятком Данії та Великобританії. Після кількох місяців переговорів було досягнуто компромісу між країнами, які хотіли всебічного об’єднання, і тими, хто хотів більше свободи у відносинах.

Розширення

З 1992 року, після розпаду Радянського Союзу та кінця його гегемонії у Східній Європі, кількість членів ЄС збільшилася до 28: до нього увійшли колишні радянські країни Балтії – Естонія, Латвія та Литва; інші члени Варшавського договору – Польща, Румунія, Болгарія, Угорщина, Чехія та Словаччина; а також колишні комуністичні югославські країни – Словенія та Хорватія.   

Хоча, як ми добре знаємо, brexit скоротив загальну кількість членів ЄС до 27, євро і зараз є грошовою одиницею 19 інших країн. Втрата Великобританії – лише одна з кількох проблем, що стоять перед союзом у його тридцяту річницю. Популізм, зміна клімату, пандемії та енергопостачання – ось лише деякі з труднощів, які доведеться подолати ЄС у майбутньому, продовжуючи вирішувати складне завдання «будівництва на ходу» (іноді його порівнюють із будівництвом літака в польоті).

Розширення на схід набагато перевершило очікування батьків-засновників, але посіяло насіння найбільшої європейської військової кризи за останнє покоління. Для Володимира Путіна розпад Радянського Союзу був величезною катастрофою ХХ століття. Його дуже обурила втеча на захід. Як бачимо, він намагається повернути історію в зворотний бік. Хіба він уже не анексував Білорусь та Казахстан за допомогою «м’якої» військової окупації, поки вся увага була прикута до України?

Гальванізовані

Під час «Шуманських бесід» (Schuman Talk) цього тижня я провів  найбільш надихаючу розмову з двома українськими інсайдерами – політиком-активістом Ганною Гопко та християнським пастором Юрієм Кулакевичем – про поточну ситуацію. Ганна не має ілюзій щодо цілей Путіна, але запевняє в потужному опорі з боку народу, який налаштований як ніколи рішуче, навіть російськомовна його меншина, не стати знову маріонетками московського режиму.

Юрій нагадав нам про те, як революція гідності та свободи на Майдані 2014 року змусила церкву усвідомити, що її місце у центрі міста. Більшість церкви – від православних до п’ятидесятників – була «гальванізована» молитвою та спільною працею в ім’я справедливості та свободи, проти політичних репресій та корупції. Багато християн недавно були обрані в уряд або на посади мерів. Церковні лідери зрозуміли, що Біблія багато говорить про громадське життя, а не лише про церковну діяльність та особисту побожність.

Україна – держава на роздоріжжі. Від її майбутнього багато в чому залежить майбутнє Європи. Розуміння ролі церкви в суспільстві, яке з’являється в українських церковних лідерів у національному масштабі, є досить унікальним в Європі. Ми на Заході могли би багато чого навчитися на їхньому прикладі.   

Молоді люди, яких ми навчаємо цього тижня в Брюсселі, задіяні в одній з небагатьох відомих мені програм, що готують християн для участі в політичному житті в будь-якій точці Європи. Чому це так? Чому наші богословські інститути орієнтовані лише на підготовку церковних лідерів, а не лідерів для всіх сфер життя суспільства? Чи вважаємо ми, що Біблія мало говорить про життя з понеділка по суботу? Чи вважаємо ми, що Євангеліє не стосується повсякденного життя?

Ми цілком можемо думати, що політика – це брудна справа, непридатна для віруючих, або що Європейський Союз є розсадником гуманістичної активності, спрямованої на підрив Божих цінностей. Але чи справді відмова від громадської діяльності – це шлях до «виконання волі Божої» в Європі?

Слава Богу за цих молодих ентузіастів, котрі прагнуть підготуватися до служіння суспільству!

P.S. Перегляньте це цікаве інтерв’ю тут.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.