Любов і суспільство

11 Грудня, 2021

Уявіть собі світ без любові: де право завжди на боці сили, гроші перевищують справедливість, байдужість нівелює співчуття, а жорстокість пропонує розвагу; світ, сформований реальною політикою Макіавеллі чи нігілізмом Ніцше.

Деякі провідні інтелектуали побоюються, що ми прямуємо до такого світу, оскільки пам’ять про християнські цінності зникає. Такі громадські діячі, як Ніл Фергюсон, Роджер Скрутон, Дуглас Мюррей, Джордан Пітерсон та Том Холланд – номінальні християни – останніми роками висловлювали свої побоювання з приводу того, до якого суспільства веде секуляризм.

Історик Фергюсон дійшов висновку, що «не можна засновувати суспільство на атеїзмі… (який), особливо у його войовничих формах, насправді є дуже небезпечною метафізичною структурою для побудови суспільства». За його словами, найбільші лиха, з якими ми зіткнулися, насправді були пов’язані з тоталітаризмом, і це урок 20-го століття. Пандемії вбили багато людей у двадцятому столітті, але тоталітаризм убив іще більше».

Консервативний філософ Скрутон, який виховувався в християнській культурі і відчував труднощі в питанні особистої віри, проте бачив, що християнство багато в чому є серцем західної цивілізації і що унікальна християнська концепція прощення необхідна для її виживання.

Мюррей, який називає себе «християнським атеїстом» визнає, що святість людського життя – це юдео-християнське поняття, «яке дуже легко може не пережити [зникнення] юдео-християнської цивілізації».

Холланд, який сказав мені в «Шуманських бесідах» (Schuman Talk), що хотів би мати віру, у своєму вивченні стародавніх цивілізацій дійшов висновку, що християнство було революцією настільки довершеною, що навіть його критики повинні запозичувати принципи християнства.

Діла милосердя

Голландський професор Ґоверт Буйс, який є віруючим, уже понад десять років висловлює ту саму думку. За його словами, християнська концепція любові agapè відіграла центральну, формувальну роль у західній культурі, причому не лише у приватній, а й у громадській сфері. Любов, стверджує він, була джерелом натхнення та соціального оновлення з розвитком європейської цивілізації. Явно чи неявно наші очікування від сучасних соціальних інститутів ґрунтувалися на концепції agapè, навіть коли динаміка цих інститутів суперечила цій цінності.

У «Шуманських бесідах» цього місяця (Schuman Talk) він згадав про поліптих «Сім діянь милосердя» (The seven works of mercy), створений його однофамільцем Корнелісом Буйсом в 1504 році. Робота була написана в голландському місті Алкмар, а зараз висить у Рейксмузеумі в Амстердамі. На семи дерев’яних панелях зображені діла милосердя, про які Ісус говорив у Євангелії від Матвія 25: нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути нагого, дати притулок бездомному, доглянути за хворим, відвідати ув’язненого і сьоме, додане пізніше,  – поховати померлого. На кожній з картин присутня фігура Ісуса (Його обличчя обведено на фрагменті шостої панелі «турбота про хворого», яку я взяв як ілюстрацію для цієї статті), що нагадує нам про Його слова: «що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили».

Ґоверт пояснює, що слово agapè було створено перекладачами Септуагінти, коли вони не змогли знайти еквівалентного грецького слова для давньоєврейського поняття, яке коренилося в історії, історії про Божу вірність за заповітом, про постійний вибір кращого на користь ближнього.

Революция Agapè

У Новому Заповіті ця концепція була виражена у частому вживанні фрази «один одного». Це слово стало центральним поняттям Нового Завіту, де навіть говорилося, що «Бог є agapé». І ця agapé втілилася в життя, смерть і воскресіння Ісуса. Бог зробив конкретний вибір, Він вибрав людей, прийняв страждання, відкрив нове майбутнє для людства і поставив людей на ноги. Відлуння цієї любові можна знайти в багатьох культурах, пояснив Буйс, але основоположною вона є для християнської традиції.

Ґоверт кидає виклик панівному триперіодному наративу європейської історії, який починається з золотої класичної доби, за якою ідуть темні віки християнства, «відновлені» Відродженням та Просвітництвом у сучасну секулярну епоху.

У ці так звані «темні віки» зародилася agapè-революція, що сформувала та вплинула на всі інститути у серці західного суспільства. До них відносяться концепції добровільного об’єднання, громадянського суспільства, які чернечі общини – самі засновані на заповіті, agapè-общини – започаткували як притулки для хворих, нагих, голодних, спраглих, бездомних та чужинців.

Такі моделі переросли в міста-держави Північної Італії та Північно-Західної Європи, простори свободи, рівності та гідності, що згодом спонукало Еразма Ротердамського зауважити: «Що є місто, як не великий монастир?» Монастирі, засновані на завітах, також надихали європейські університети, професійні спілки, міські кооперації та сприяли розвитку демократії та встановленню рівноправності жінок.

Ґоверт вважає, що нинішні економічні, кліматичні та пандемічні кризи в Європі можуть пробудити нас до нової agapè-революції, коли економіка буде заснована на співпраці, а не на конкуренції, а громади дійсно прагнутимуть до спільного добра для всіх.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.