Падіння стіни

4 Листопада, 2019

Тринадцята в низці духовних революцій, що стояли за падінням комуністичного режиму тридцять років тому.

Мало хто з читачів віком до сорока років пам’ятають відчуття шоку і здивування, яке охопило всю Західну і Центральну Європу рівно тридцять років тому, коли по телебаченню велися прямі трансляції з Берліна, де юрми людей, що перебували в стані ейфорії, з обох боків трощили стіну.

Зведена в 1961 році, Берлінська стіна була знаковим символом епохи залізної завіси і розділення Сходу і Заходу, комунізму і капіталізму. Стіна «захищала» східний блок від «фашистських» елементів на заході, котрі бажали підірвати «волю народу» до будівництва соціалістичної держави НДР (Німецька Демократична Республіка). Комуністична влада назвала стіну Antifaschistischer Schutzwall  – «Антифашистський оборонний вал». Віллі Брандт, тодішній мер Західного Берліна, назвав її Wand der Schande – «Ганебною стіною».

З 100 000 людей, які намагалися втекти через стіну, доля посміхнулася лише п’яти відсоткам сміливців. Близько 200 осіб загинули під час втечі.

У 1987 році під час святкування 750-ї річниці Берліна Рональд Рейган, виголошуючи промову перед величезним натовпом, що зібрався біля Бранденбурзьких воріт, звернувся до свого колеги: «Генеральний секретарю Горбачов, якщо Ви шукаєте миру, якщо Ви шукаєте процвітання для Радянського Союзу та Східної Європи, приїздіть сюди! Пане Горбачов, відкрийте ці ворота! Пане Горбачов, зруйнуйте цю стіну!»

«Ще 100 років»

У січні 1989 року лідер НДР Еріх Гонеккер з викликом заявив, що «стіна стоятиме ще 50 або 100 років, якщо умови, які стали причиною її будівництва, не зміняться».

Однак у серпні Угорщина почала прибирати споруди з колючого дроту на кордоні з Австрією, що надихнуло на проведення Пан’європейського пікніка і спонукало сотні німців до втечі через угорсько-австрійський кордон. Молитовний рух за мир, який почався у 1982 році в Лейпцигу, розвивався і набирав сили понад сім років, і восени 1989-го Ніколайкірхе була переповнена, а тисячі людей стояли зовні.

7 жовтня, коли Гонеккер і Горбачов разом відзначали 40-річчя НДР у Берліні, громадянські заворушення, які охопили  Лейпциг, перекинулися на вулиці Дрездена та інших міст. Штазі й поліція заарештували багатьох протестувальників. Незважаючи на обіцяне довголіття стіни, сам Гонеккер протримався на своїй посаді всього десять днів, після чого був безцеремонно скинений. Його наступник Егон Кренц у своїй інавгураційній промові пообіцяв політичну реформу, вживши термін Die Wende – «Поворот».

Завдяки цьому шлюзи відкрилися ширше. Спочатку двісті, а потім триста тисяч вийшли на демонстрацію в Лейпцигу. У той же час десятки тисяч протестували на вулицях у Магдебурзі, Дрездені, Цвіккау, Галле та Берліні.

«Ні насильству!»

У відповідь на жорстокі напади поліції на мирних демонстрантів, які відбулися під час святкування 40-річчя НДР, 4 листопада на площі Александрплац у Східному Берліні зібралося близько мільйона людей, які вимагали від влади дотримання конституційних гарантій свободи слова та свободи зібрань. Організована акторами і театральними антрепренерами, це була одна з найбільших демонстрацій в історії Східної Німеччини. До протестувальників приєдналися жителі з усієї країни; вони несли плакати з написами: «40 Jahre sind genu» ( “40 років досить”) і «Bürgerrechte nicht nur auf Papier» («Громадянські  права не лише на папері»).

Штазі, не знаючи, чи заборонити мітинг, чи деморалізувати його, поширила чутки про те, що учасники протесту планують пройти до Бранденбурзьких воріт біля Берлінської стіни. Це дало би владі привід для застосування сили. Організатори мітингу видали всім, хто стежив за порядком, широку жовту стрічку через плече з написом «Kein Gewalt!» –  «Ні насильству!» Вся країна побачила в тригодинному прямому ефірі, як демонстранти освистали представників режиму, що виступили перед присутніми на мітингу.

8 листопада все політбюро подало у відставку, і був створений комітет для розробки нових законів щодо виїзду громадян за кордон. На наступний день, 9 листопада, під час прес-конференції проект був переданий представнику режиму Гюнтеру Шабовскі, який і зачитав його вголос. Згідно з документом, громадяни НДР отримували право на вільний виїзд на захід (озираючись назад, розумію, що відмовлятися від віз наміру не мали). Коли журналіст недовірливо запитав, чи означає це, що будь-який мешканець Східної Німеччини може перетнути кордон, Шабовскі відповів, що, схоже, саме це і мається на увазі в тексті.

Зчинився пандемоній. Новина поширилася, як лісова пожежа. Люди, деякі в піжамах, сідали в свої малолітражки «Трабант» і поспішали до транзитних пунктів у Берліні, викликаючи подив у прикордонників, які, знизавши плечима, пропускали щасливі юрми.

Інші видерлися на стінуі заходилися розбивати її кайлами. Люди з поділеної нації почали обіймати одне одного, ридаючи і танцюючи одночасно. Стіна впала!

Офіційне возз’єднання Німеччини відбулося 3 жовтня 1990 року.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.