Свобода – поняття відносне. Саме́ наше прагнення до свободи може призвести до її втрати: до неволі, залежності, обмежень, рабства, згубних звичок та бідності.
Свобода робити те, що ми хочемо, а не те, що ми повинні – оманлива. Проте ми живемо в суспільстві, де право на свободу робити те, що тобі подобається, є загальноприйнятим. Це називається лібералізмом. Нам кажуть, що ми незалежні, самостійні особистості, які мають свободу переслідувати власні інтереси, свободу відкривати своє «автентичне “я”».
Водночас, свобода – це концепція, яку відстоювали християнські мислителі впродовж усієї історії. Свобода совісті, тісно пов’язана зі свободою віросповідання, є наріжним каменем усіх свобод. Наполеглива вимога Лютера коритися своїй совісті, наприклад, стала поштовхом до Реформації.
Проте наші свободи сьогодні перебувають під загрозою з кількох боків. Ми більше не можемо сприймати їх як належне. Небезпека, нестабільність і невизначеність в Європі сьогодні нагадують про те, як на початку 1941 року Гітлер просувався на захід через всю Європу і погрожував вторгненням до Британії. Тоді, як і зараз, багато американців хотіли залишатися осторонь європейських проблем.
Президент Франклін Рузвельт, однак, розумів серйозну небезпеку того, що ця загроза залишиться без відповіді. У своїй знаменитій промові в конгресі він закликав американський народ усвідомити, що на карту поставлено свободу слова, свободу віросповідання, свободу від потреби (право на достатній рівень життя) і свободу від страху.
Ці «чотири свободи» лягли в основу Атлантичної хартії, проголошеної Вінстоном Черчиллем і Франкліном Рузвельтом у серпні 1941 року, та Організації Об’єднаних Націй, декларація якої була підписана роком пізніше. Вони також лягли в основу Загальної декларації прав людини, прийнятої Організацією Об’єднаних Націй у 1948 році, значною мірою завдяки праці вдови Рузвельта, Елеонори.
Світоглядний зсув
Сьогодні ті, хто живе найближче до російського кордону, усвідомлюють, що ці свободи, які так важко виборювалися, перебувають під загрозою. Тривалий період міжнародного порядку, заснованого на повазі до міжнародного права та міжнародних інституцій, стикається з прямим викликом.
Протягом останніх кількох днів я брав участь у зборах політичної партії в Ризі (Латвія), менш ніж за 200 кілометрів від Росії, потім вирушив до Відня на зустріч організаторів Тижня подружжя в Європі. Цього тижня я досліджуватиму з молодими студентами в Стокгольмі вплив і значення християнського світоглядного мислення.
На кожній з цих зустрічей особливо наголошується на викликах свободі, що надходять як ззовні, так і зсередини європейського суспільства.
Адже після історичної промови Рузвельта у західному світі стався серйозний світоглядний зсув. Повсюдна відмова від ідеї, що ми є творінням люблячого, розумного творця космосу, з внутрішнім сенсом і призначенням, має глибокі наслідки для всіх сфер життя. Ідею про те, що існує якесь «мусимо», замінила домінуюча ментальність, згідно з якою немає ніякого творця, а отже, немає ніякого задуму чи цілі людського існування. Це робить нас «вільними» у виборі власної долі, власної сексуальності та власного соціального устрою.
Куди, однак, веде нас ця «свобода»? К.С. Льюїс одного разу написав, що християнин і матеріаліст дотримуються різних поглядів на всесвіт. Вони не можуть обидва мати рацію. Той, хто помиляється, неминуче стане діяти так, що просто не відповідатиме реальному всесвіту. Чи відповідає ця «свобода» реальності? Чи може вона підтримувати процвітаюче життя?
Слон у кімнаті
Після мого виступу в Ризі про те, як віднайти коріння цінностей миру, рівності, толерантності, свободи і справедливості в християнській історії, виступив політик з Північної Македонії. Він говорив про тривожну демографічну кризу, що насувається на Європу, про яку мало хто з політиків говорить. Назвавши її «слоном у кімнаті», він представляв графік за графіком, статистику за статистикою, щоб показати, як різке падіння народжуваності в Латвії та інших країнах призводить до зменшення кількості споживачів, послаблення економіки, зменшення кількості учнів у школах, скорочення робочої сили в усіх галузях, зменшення кількості працівників, які виплачують пенсії людям похилого віку, котрі живуть довше, зменшення кількості фермерів, що виробляють продукти харчування, і зменшення кількості солдатів, які захищають країну.
Якби ці цифри відображали економіку, вважає він, газетні заголовки попереджали б про неминучу катастрофу. Але про це мало хто говорить. Чому? Тому що для вирішення проблеми потрібна більша кількість мігрантів і більші сім’ї. Це вимагає відродження старомодного погляду на сім’ю, який не відповідає сучасним вимогам стосовно особистої свободи, кар’єри для обох партнерів, сексуального різноманіття та радикальних експериментів.
На зустрічі, присвяченій Тижню подружжя, яка відбулася наступного дня у Відні, ми говорили про сім’ї, нуклеарні та розширені, як про оазиси квітучого життя на пустирях самотності, як про оброблені сади в пустелях стосунків. Можливо, ми дедалі частіше виявляємося у меншості, але ми можемо запропонувати позитивний, життєствердний погляд на людську особистість, підтримуючи образ Божий в людині, цінність тіла та єдність людської істоти.
Який світогляд відповідає моральній реальності? Свобода без Бога чи під Богом?
Нехай наші голоси на майбутніх виборах дістануться тим, чий світогляд сприяє довгостроковій стійкості.
До наступного тижня,
