Коли Генрі Вайнер-Брукс запропонував видавцям книгу з біографічною розповіддю одразу про двох «батьків Європи», вони сумнівалися, що з цього щось вийде.
І хоча раніше видавці вже публікували його романи про епоху Відродження, цього разу вони заперечували проти плану представити «бінокль, за допомогою якого можна спостерігати за драмою західної цивілізації». Зрештою, імена та історії кельтського ченця Колумбана та Робера Шумана майже не були відомі на континенті, незважаючи на те, що їхнє життя значною мірою сприяло формуванню його історії.
Проте у розмові з Генрі, що відбулася минулих вихідних під час «Шуманських бесід» (Schuman Talk), я відзначив його 650-сторінкову книгу як унікальний внесок, що заповнює серйозну прогалину в літературі, присвяченій темі становлення Європи. Протягом кількох років я шукав сучасні тексти для нашої магістерської програми з європейських досліджень, що розкривають роль християнства у створенні концепції Європи у ранньому Середньовіччі та відродженні європейської цивілізації після Другої світової війни. «Домініон» Тома Холланда став довгоочікуваним новим викладом на тему, до якої два покоління тому зверталися такі історики, як Крістофер Доусон. І ось тепер книга Генрі «Порятунок Європи» представляє в розповідях цього ірландського новатора та французького політика «ключові історичні маркери на обох кінцях нашої європейської свідомості».
Вайнер-Брукс, який сам себе називає «вченим із синіх комірців» і працює поза академічним істеблішментом, пише як англієць, котрий прагне зрозуміти взаємини своєї країни з рештою Європи «за допомогою довгого телескопа історії». «Скільки ниток пам’яті – соціологічних, юридичних, етнічних, історичних та релігійних – пов’язують нас разом?» – запитує він у своїй передмові до книги. – «Наскільки на це вплине наш вихід (з ЄС)? Наскільки ми, брити, допомогли стати (нашим сусідам) такими, якими вони є, за останні 2000 років? І наскільки вони допомогли нам стати такими, якими ми є?»
Роздуми
Хоч би яким було наступне десятиліття для Британії, вважає він, воно не може бути часом географічного та історичного парохіалізму. Застосовуючи військову аналогію, він попереджає, що «полк може просунутися на деяку відстань без своїх союзників, але в той самий час не може бути відокремлений від продовольчого ешелону».
Для того, хто охоче визнає свою дислексію, Генрі розкриває величезну масштабність і глибину розуміння матеріалу впродовж усієї книги, роблячи широкі відступи від біографічних подробиць двох представлених постатей, щоб запропонувати дуже легкочитні огляди класичної епохи та дохристиянської Європи; довгого маршу європейської реінтеграції (800-1920 рр.); впливу Фоми Аквінського та середньовічної схоластики на розвиток католицького соціального вчення, яке сформувало ба чення Шумана та його колег-католиків Де Гаспері та Аденауера; подальшої історії європейської інтеграції донині; плюс розширений епілог із переоцінкою цінностей та роздумами про майбутнє Європи.
Лише ці розділи, зібрані разом, або кожна з двох біографій, опублікованих окремо, вже є цінними джерелами. Але виплетений разом, як кельтський витвір мистецтва, весь гобелен є магістерським досягненням, особливо з огляду на те, що Генрі здобув освіту архітектора, а не історика, теолога чи філософа. Він розкопав набагато більше деталей та відомостей про історію Робера Шумана, ніж представлені в моїй книзі «Глибоко вкорінений». Я дізнався багато нового про людину, історія життя якої має широко викладатися у європейських школах.
Подорож
У додатку, який розповідає про те, як було написано книгу, пояснюється, що Генрі нічого не знав ні про Колумбана, ні про Шумана, коли у 2012 році відвідував семінар в Амстердамському вільному університеті. Там він почув, як я коротко розповів про Шумана та Центр Шумана, і про форум State of Europe, що мав відбутися тієї весни в Дубліні. За кілька тижнів потому він сидів у кафедральному соборі Крайст-Черч у Дубліні на відкритті форуму і слухав розповідь Оса Гіннесса про безстрашних ірландських ченців, які залишили батьківщину і приїхали на континент, щоб знову запалити на ньому світильник знань. Він також почув продовження історії Шумана.
Однак минуло ще п’ять років, перш ніж у голові Генрі зародилася ідея поєднати ці дві біографії на кшталт двох «книготримачів» європейської свідомості. Не обмежуючись читанням та дослідженнями, він повантажив камери та похідне спорядження у свій фургон і разом із двома зі своїх шести дітей вирушив з рідного дому в Озерному краї (Lake District) у 6500-кілометрову подорож Європою слідами Колумбана та Шумана, щоб створити вражаючу серію відеороликів про їхні життя. (Див. savingeurope.com)
На світлині, яку я використав тут у заголовку і яка з’являється на початку книги як сполучна ланка в історіях двох життів, Шуман звертається до натовпу в липні 1950 року перед абатством, заснованим Колумбаном у Люксей-ле-Бен, Франція. Тут міністр закордонних справ Франції визнає Колумбана «святим покровителем усіх, хто прагне побудувати об’єднану Європу». Кілька років потому Шуман також почує, як Парламентська асамблея Ради Європи назве його «батьком Європи».
До наступного тижня,
