Бенкет Валтасара був грандіозним проявом багатства, влади і гедонізму. Дружини і наложниці царя розважали тисячу гостей, вино подавалося в золотих і срібних посудинах з Єрусалимського храму.
Несподівано з’явилися пальці людської руки і почали писати на стіні. Викликаний, щоб пояснити загадку напису «мене, мене, текел, упарсін», Даниїл виголошує вирок вавилонському царю: «Ти зважений на вазі і знайдений легеньким». В ту ж ніч, як написано в п’ятому розділі книги пророка Даниїла, Валтасар був убитий, і війська мідян та персів увійшли в місто. Вечірка закінчилася.
На картині Рембрандта, написаній в 1635 році, дуже добре відчувається страх на обличчях Валтасара і його гостей, очі яких вирячені, немов кнопки органних регістрів. Художник зобразив царя в розкішних шатах багатого і екстравагантно амстердамського купця, що жив у період розквіту Золотого віку, коли відкриття, торгівля і рабство зробили молоді Нідерланди найбагатшою і наймогутнішою державою на землі. Чи попереджає Рембрандт своїх співвітчизників про скороминущість багатства, влади і задоволень?
Для Валтасара кінець настав відразу. Для Нідерландів Rampjaar – рік нещасть – настав у 1672 році, через покоління після написання картини, коли республіка була розорена арміями Англії, Франції і єпископства Мюнстера і Кельна. Голландська приказка говорить, що «люди нерозумні, уряд безнадійний, земля не підлягає порятунку» (het volk redeloos, de regering rateloos en het reddeloos). На сімнадцять місяців банки, школи, магазини, суди і концерт-холи були закриті. Чимало збанкрутували. На відновлення знадобилися десятиліття.
Мораль
Чи будуть майбутні історики згадувати цей «корона-рік» як «кінець вечірки», «rampjaar»? Несподівано ми випали з «нормального життя» і занурилися в неясний, невизначений період ізоляції і порушеного звичного укладу. Фізичне здоров’я, економічне здоров’я, психічне здоров’я, політичне здоров’я, здоров’я сім’ї, соціальне здоров’я – все це поставлено на карту.
Неординарні реакції на ситуацію, гумор, доброзичливість і колективні оплески нашим медикам-героям, які працюють над тим, щоб звести лихо до мінімуму, допомогли нам пережити перші два тижні після усвідомлення жорстких реалій. Але що, коли це затягнеться на два місяці? шість місяців? або, не приведи Бог, сімнадцять місяців року нещасть Rampjaar? Чи мають сьогодні наші громади і суспільства досить спільних цінностей, щоб не допустити виникнення соціальних заворушень?
Ще до кризи коронавірусу багато хто висловлював тривогу з приводу того, що Джонатан Сакс називає «культурною зміною клімату», в якій ми живемо. Книги, такі як The strange death of Europe («Дивна смерть Європи» ), The suicide of the West («Самогубство Заходу»), The decadent society («Декадентське суспільство»), This is how democracies die («Так помирають демократії») та The fate of the West («Доля Заходу»), говорять про західну культуру як про «деморалізовану, декадентську, демографічно складну, розділену, дисфункціональну, для якої характерні дефляція, дезінтеграція та занепад».
У своїй нещодавно опублікованій Morality («Мораль», чудове читання в такий час) Сакс пояснює, що ринкова економіка і ліберальні демократії самі по собі не можуть гарантувати нам свободу. Мораль – це відсутній вимір, суттєвий для свободи, пише він, цитуючи Джона Локка, який протиставляв свободу, свободу робити те, що ми повинні, дозволу, праву робити те, що ми хочемо. Ринки та економіка конкурентоспроможні. Мораль спільна. Мораль – це совість суспільства, посвяченість загальному благу, яка регулює наше прагнення до особистої вигоди. Суспільство утворюється спільною мораллю і створює довіру.
Можливість
За словами Сакса, істина про те, що вільне суспільство – це моральне досягнення, була забута, проігнорована або спростована після моральної революції 1960-х років. Відтоді, стверджує він, єдина основна зміна в моральному обличчі Заходу призвела до появи груп ідентичності, колективної жертви, самотності, уразливості, депресії, вживання наркотиків, безжальних ринків, поляризованої політики, зростання економічної рівності й нетерпимості до свободи слова в університетах. Це довгострокові наслідки переходу від «ми» до «я». Соціальна ізоляція замінила общину.
До переломного періоду 60-х років західні відкриті суспільства були плюралістичними, вони будувалися на цінностях свободи, рівності, демократії, верховенства закону і прав людини. Це був обмежений плюралізм «ми», що був замінений набагато більш радикальним плюралізмом «я», відірваним від історичного іудейсько-християнського консенсусу. Людина була просто суверенною волею, автономною особистістю, центром волі, що має свободу робити себе і світ тим, що обере. Сакс цитує дослідження, які показують, що вживання «я» збільшилося за останні півстоліття, а «ми» – скоротилося. Там, де попередні прем’єр-міністри вживали королівське «ми», Борис Джонсон вживав неймовірну кількість «я» під час дебатів з Brexit.
Загрожуючи пошматувати суспільство, безпрецедентна проблема корона-кризи надає також можливість. Несподівано ми всі усвідомили нашу спільну вразливість. Ніколи в історії людства наші долі не були так тісно взаємопов’язані – всіх семи з гаком мільярдів людей на цій планеті. Наша залежність одне від одного і систем суспільства – місцевих, національних та глобальних – стала очевидною.
Чи може самоізоляція привести до відродження «ми»?
Чи здобуде «ми» перемогу?
До наступного тижня,
