Що мене завжди дивувало в Пасхальній історії, то це те, як ті самі люди, котрі зустрічали Ісуса в місті вигуками «Осанна!», вже за кілька днів вимагали його розп’яття.
Це були люди, які вірили в Бога. Вони знали Писання. Вони чекали на Месію. Їх підбурювали релігійні лідери, які також знали Тору.
То чому ж вони вибрали людину, яка була причетна до насильницького заколоту, а не того, хто проповідує любов, прощення та істину?
(Зрештою, хто б взагалі проголосував за того, хто спровокував кривавий заколот?)
Це не просто історична деталь. Це дзеркало. Йдеться не тільки про них — це висвітлює щось дуже актуальне в людській психології, політиці та релігії.
Питання щодо Великодня полягає не лише в тому, «що вони зробили?», а й у тому, «що б ми зробили?». А може, «що ми робимо?».
У дворі Понтія Пілата перед натовпом стояли дві постаті. Одна з них — чоловік, відомий своєю лютою гнівливістю, вбивця, сповнений ненависті й спраглий помсти, — Варавва. Інша — людина милосердна, цілитель, мудрий вчитель любові та примирення — Ісус.
Пилат запропонував натовпу зробити вибір: одного з них буде звільнено. «Вибір очевидний», — подумав Пилат.
Та натовп вигукнув: «Варавву!»
Це мало б нас здивувати. Але ми не були серед натовпу, захопленого істерією того моменту. Можливо, ми ніколи не стикалися з поведінкою мас, динамікою психології натовпу та пов’язаною з цим нестабільністю. Адже натовп — це не стабільний суб’єкт моралі. Він легко піддається впливу, емоційно реагує та сприйнятливий до навіювання.
Євангелія розповідають нам, звідки взялися ці навіювання: з переконливих слів релігійних лідерів. Той самий натовп, який славив Сина Давидового, під тиском може бути налаштований зовсім інакше, і колективні настрої можуть миттєво змінитися.
Тому Ісуса повели на хрест.
Привабливість Варавви
Насправді Варавва уособлював щось надзвичайно привабливе. Народ жив під римською окупацією. Він прагнув визволення. Йому потрібна була людина, яка б боролася. Сильна, непокірна людина, сповнена рішучості діяти. Варавва видавався таким, хто готовий боротися за визволення євреїв.
Натомість Ісус здавався слабким. Він відкидав насильство. Він говорив про любов до ворогів. Він сприймався радше як покірний, аніж як такий, що чинить опір. Багатьом Ісус здавався пасивним — навіть розчаровував.
Нездійснені сподівання можуть викликати бурхливу реакцію. Як у випадку з Юдою. І ось народ вибрав Варавву.
Тут історія викликає у нас дискомфорт, адже таку саму динаміку ми спостерігаємо й нині.
Коли суспільство живе в тривозі, приниженні чи відчуває загрозу, стають привабливими харизматичні сильні особистості – лідери, які обіцяють силу, відновлення, перемогу та велич.
По всій Європі та за океаном лідери здобувають прихильність виборців, демонструючи впевненість, висловлюючись рішуче, обіцяючи швидке вирішення питань та розділяючи світ на друзів і ворогів.
Саме так Гітлер завоював прихильність порядних, пересічних німців, обіцяючи відновити велич Німеччини. Саме так прийшов до влади Путін, обіцяючи відновити велич Росії. Обох підтримували релігійні лідери.
Знову і знову людські суспільства тяжіють до Варавви.
Спокуса харизматичним нарцисизмом
Ми знаємо про Варавву занадто мало, щоб судити, чи був він нарцисом.
Але в цій категорії ми можемо назвати лідерів минулого й сьогодення — як політичних, так і релігійних, — які говорили/говорять з упевненістю, обіцяли/обіцяють велич, вимагали/вимагають лояльності та розділяли/розділяють людей на союзників і ворогів. Нарциси часто агресивно нападають на критиків. Критики стають обережними, а прихильники згуртовуються ще міцніше. Нарцис одночасно стає жертвою, героєм і борцем.
Подібно до віруючих у натовпі в Єрусалимі, християни теж можуть піддатися спокусі та вибрати Варавву. Відчуття того, що християнство втрачає вплив, суспільство стає більш секуляризованим, а моральні цінності розмиваються, породжує страх, який може призвести до підтримки сильних лідерів, агресивної риторики та спрощених рішень. Страх притуплює моральне чуття. Спокушені можливістю отримати владу, християни можуть шукати собі захисника, а не лідера-слугу.
Задля виправдання своєї позиції деякі релігійні лідери посилаються на Кіра Великого — язичницького правителя, про якого йдеться в Біблії, що його Бог використав для визволення Ізраїлю. «Бог може використовувати недосконалих лідерів». «Нам не потрібен святий — достатньо просто когось, хто вміє досягати результатів».
Розпочавши підтримувати лідера, люди вже не можуть від цього відмовитися. Ставши лояльними до лідера, вони ще рішучіше його захищають. Вони ігнорують негативні факти. У невдачах звинувачують інших.
Це називається «когнітивним дисонансом»: люди воліють захищати свої минулі рішення, аніж визнати, що помилялися.
Існує також глибша людська динаміка. Нарциси часто віддзеркалюють певні риси самого суспільства: прагнення величі, страх слабкості, пошук ідентичності та неприязнь до еліти чи аутсайдерів. У цьому сенсі лідер-нарцис не просто створює соціальні течії — він їх виявляє.
Таємниця Великодня
Воскресіння підтверджує правильність смиренного шляху Ісуса. Божа сила виявляється не в пануванні, а в жертовній любові. Не в примусі, а в преображенні. Не в гордості, а в смиренні.
Воскресіння проголошує шлях Ісуса, відкинутий натовпом, істинним шляхом життя.
Перегляньте мою бесіду з Джоном Гітершоу, радником уряду Великобританії з питань корупції та клептократії, цього четверга, 9 квітня, о 18:00 за центральноєвропейським часом. Перейдіть за посиланням: youtube.com/c/schumantalks
До наступного тижня,
