По всій Європі підозри і недовіра до уряду посилилися пандемією, котрій не видно кінця.
Гнів на владу підштовхнув до заворушень, спровокованих в різних місцях низкою подій. Деякі церкви, схоже, також підтримали бунт проти урядових директив в ім’я свободи віросповідання.
На щастя, ситуація в Європі не така поляризована, як у Сполучених Штатах, де, як я прочитав цього тижня в Newsweek, відомий харизматичний лідер, виступаючи на християнському телебаченні, закликав прихильників Трампа і християн скуповувати зброю для підготовки до «громадянської війни», що наближається.
На мій жах, я впізнав у цьому «пророкові» людину, яку понад двадцять років тому ми приймали тут у Нідерландах на конференції «МзМ». Тепер, благаючи «істинних учнів Христа» в Америці повстати і підготуватися до війни зі «злими» силами, які «вкрали» листопадові вибори, він говорив про американців, що чинять опір «цьому злу, яке захопило нашу землю».
Нам у Європі важко зрозуміти спосіб мислення євангелістів і харизматів за океаном. Часткове пояснення – це ефект луна-камери, коли ми слухаємо лише однодумців, який посилюється і прискорюється соціальними мережами, керованими алгоритмами, що створює враження, що «всі так думають».
Публічні розмови християнських лідерів про застосування насильства в ім’я Бога для врегулювання політичних питань не просто безвідповідальні, але дійсно лякають. Молоде покоління, яке спостерігає за цим, напевно задається питанням, що це за Євангеліє, яке санкціонує справжніх учнів Христа вбивати інших, щоб зберегти концепцію християнської нації!!
Відчуття, що християнську Америку вкрали злі сили, повертає нас до днів моральної більшості 1980-х. У 2009 році лідер релігійних правих Чак Колсон, даючи інтерв’ю журналу TIME, сказав: «Ми припустилися великої помилки в 1980-х, політизувавши Євангеліє. Ми повинні займатися політикою, ми повинні бути гарними громадянами, ми повинні дбати про справедливість. Але ми повинні бути обережними, щоб не потрапити в партизанське угруповання. Ми [думали], що можемо вирішити проблему погіршення морального стану нашої культури, вибравши хороших хлопців. Це нонсенс».
Необхідне зло?
Отже, як нам слід ставитися до уряду? Для чого потрібен уряд? Цього тижня я знову прочитав в інтернеті такі твердження, як «уряд – НЕ наш друг» і «уряд – необхідне зло внаслідок гріховної природи людини».
Але припустімо, що гріхопадіння не було. Чи матимемо ми так само потребу в уряді? Звісно! Хто ще вирішуватиме, якою стороною дороги ми повинні вести машину? Хто стежитиме за забезпеченням нас водою, електрикою, газом, каналізацією, громадським транспортом, вивезенням сміття та багато чим іншим? Хто регулюватиме авіасполучення? На кожному рівні суспільного життя нам потрібен уряд: місцевий, регіональний, національний та міжнародний (включно з ООН, ВООЗ та ЄС).
У християнській політичній думці цивільний уряд є однією з визначених Богом сфер людського життя, нарівні з сім’єю, церквою та громадськими об’єднаннями (такими як школи, клуби, середній і малий бізнес, неурядові організації). У кожній з цих сфер є свої типи правління: сім’я, церква та інше. Політичні інститути існують для підтримки справедливості, миру, солідарності й свободи в громадській сфері. Їхнє завдання – служити всьому суспільству, поважаючи цілісність інших сфер. Тобто уряд повинен прагнути сприяти загальному благу і справедливості для всіх, не тільки для християн і не лише для своїх власних громадян, а й за межами національних кордонів.
Слуги Божі
Павло називає можновладців «Божими слугами тобі на добро» (До Римлян 13: 4). Цією фразою апостол підтверджує як законність уряду, так і його відповідальність перед Богом.
Уряд не є необхідним злом, як стверджують деякі християни та світські лібертаріанці. Ми також не повинні очікувати, що уряд вирішить всі соціальні проблеми, як того хотіли б соціал-демократи. Політичні терміни «міністерство» і «міністр» від латинського «minister» – «слуга» – нагадують нам про те, що головна роль уряду – служіння.
Історія, звісно ж, рясніє прикладами урядів, які неспроможні служити на благо народу. Тоталітарні уряди намагаються знищити інші сфери управління сім’єю, церквою і громадськими об’єднаннями, як у нацистській Німеччині чи Радянському Союзі. Коли уряд виходить за рамки даної йому Богом влади, з’являються підстави для ненасильницької громадянської непокори.
По обидва боки Атлантики християни борються з перетворенням суспільства на дедалі більш світське і плюралістичне. І хоча нам хочеться, щоб християнство залишалося нормою, ми повинні прийняти той факт, що це вже не так. Робота уряду полягає не в тому, щоб заохочувати і підтримувати якусь одну віру, а в забезпеченні справедливості, миру, солідарності та свободи для всіх. Релігійні общини повинні підтримувати владу в цьому завданні, а не погрожувати зброєю.
До наступного тижня,
