Ніхто не знає, що Володимир Путін збирається робити далі на українському кордоні, – можливо, і сам Путін зокрема.
Висунувши такі масштабні вимоги поступок із боку Заходу, він не може просто вийти зі створеної ним конфронтації, не втративши обличчя. Можливі варіанти включають «миротворчу» місію, яка візьме під контроль територію Донбасу та/або смугу землі вздовж Азовського моря, що сполучає Ростов із Кримом. Менш імовірним є повномасштабне вторгнення в Україну, що вимагає значно більше, ніж 100 000 військовослужбовців, які зараз зосереджені на кордоні.
Але тут задіяні набагато більше, ніж просто політичні, військові та економічні чинники. Давня релігійна напруженість, що тягнеться з минулого і триває впродовж багатьох століть, значною мірою сприяла нинішньому нагнітанню напруги Росією, що значною мірою випустив з уваги західний секуляристський розум.
Цього тижня редактори нового великого довідкового видання провели онлайн-презентацію, яка допомогла мені усвідомити цю ширшу картину. «Оксфордський довідник з питань релігії та Європи» (Oxford Handbook of Religion and Europe – OHRE) розглядає роль релігійних ідей, структур та інститутів у становленні та розвитку Європи і навіть самої ідеї Європи. Співредактор Грейс Деві відома тим, що узвичаїла фразу «вірити, не належачи» і написала свою книжку «Європа: винятковий випадок», яка набула великого розголосу. Вона стверджувала, що секуляризована Європа не визначає світовий порядок денний, але сама є білою вороною, оскільки релігія жива та розвивається на інших континентах.
Міні-бібліотека
OHRE заповнить велику прогалину, яку я виявив, коли шукав для нашого магістерського курсу з європейських досліджень академічні матеріали, присвячені ролі християнства у становленні Європи. Гадаю, я часто звертатимуся до довідника у своїй викладацькій та письменницькій діяльності. Як зазначається в анотації на обкладинці, він «демонструє постійну присутність живої інституціоналізованої релігії у соціальних та політичних структурах упродовж двох тисячоліть європейської історії», від Ісландії до Уралу.
800-сторінкова книга, що вийшла з друку минулого місяця, є великим і дорогим (близько 140 євро) виданням. Однак, якщо розглядати її як міні-бібліотеку з 45 есе, написаних світовими експертами, згрупованих у п’ять розділів, кожен із яких може бути окремою книжкою, вона є вигідним придбанням для всіх, хто цікавиться роллю релігії, особливо християнства, у становленні Європи.
Останній розділ є оглядом чотирнадцяти регіонів/націй, включно з інформативним та змістовним есе Хізер Коулман про Україну та Росію. У своїй онлайн-презентації Деві виділила цей розділ, який допоміг їй усвідомити, що конфлікт на українсько-російському кордоні був не лише політичним, а й конфліктом цивілізацій. Її бажання – щоб західні політики прочитали цей розділ, аби краще зрозуміти, наскільки великим є значення минулого «у складних відносинах усередині сучасної України та між Україною та Росією», як висловилася Коулман на закінчення свого есе.
Дехто бачить коріння нинішньої кризи в тому, що Путін як співробітник КДБ у Східній Німеччині був наляканий крахом комунізму, а потім і Радянського Союзу. Однак, як показує Коулман, коріння сягає доби, коли великий князь київський Володимир прийняв у 988 році візантійське християнство. Протягом усієї історії, коли долі Росії та України перепліталися, християнство служило як об’єднанню, так і розділенню двох народів.
«Один народ»?
Минулого літа Путін розмістив на своєму офіційному урядовому сайті власну версію цієї історії «Про історичну єдність росіян та українців» (On the Historical Unity of Russians and Ukrainians), що складається з 5000 слів, стверджуючи, що росіяни, українці та білоруси – це один народ, «нащадки Давньої Русі». За його версією, «Москва стала центром возз’єднання, продовжуючи традиції давньоруської державності». Ідея українського народу як окремої від росіян нації «не має історичного підґрунтя», писав Путін (або його літературний раб). Ще у 2008 році Путін прямо заявив Джорджу Бушу, що Україна насправді не є країною, з чим згодні мільйони росіян.
Однак Україна стояла окремо від Росії набагато довше у своїй історії, ніж коли була об’єднана з нею, як стверджує більшість українців. Річ у тім, що західні люди повинні зрозуміти, що дії Путіна визначаються певним поглядом на довгу історію Росії, в якій він бачить себе в історичній та героїчній ролі, покликаній виправити помилки минулого і відновити царську імперію.
Огляд тисячоліття українсько-російських відносин, проведений Коулман, показує напруженість між баченням своєрідної російської цивілізації з православ’ям як «невід’ємною частиною загальноросійської історичної, духовної та культурної спадщини» та більш плюралістичним, незалежним, багатоконфесійним, багатоетнічним, орієнтованим на Захід, ліберальним українським суспільством, яке і було метою протестів на Майдані (див. фото вище) вісім років тому.
Ми є свідками останнього акту в довгій драмі, яка розігрувалась на кордонах західної та російської цивілізацій упродовж багатьох століть. Але він не буде фінальним.
До наступного тижня,
