Повільно і болісно незавершена справа спадщини голландського рабовласництва пробивається в колективну свідомість населення Нідерландів.
Сьогодні в амстердамському Оостерпарку нащадки колишніх «поневолених» африканців та азіатів з тривогою очікували виступу короля Віллема-Олександра на фестивалі «Keti Koti» («Розірвані ланцюги»), присвяченому скасуванню рабства в Карибському басейні та Суринамі. Чи можуть вони сподіватися, що він піде за прикладом прем’єр-міністра Марка Рютте, який у грудні минулого року від імені уряду Нідерландів вибачився за причетність до рабовласництва, яке є «злочином проти людства»?
Очікування та емоції загострилися після того, як минулого місяця за результатами розслідування Королівської комісії стало відомо, що з 1675 по 1770 рік дім Оранських заробив на рабстві в голландських колоніях суму, еквівалентну понад 500 млн. євро на сьогоднішні гроші.
Фестивалі з карибською музикою і танцями, що відбуваються цими вихідними в різних містах Нідерландів, присвячені 150-річчю скасування рабства в голландській Вест-Індії (1 липня 1873 року). Вони також знаменують початок Року пам’яті рабства, метою якого є заохотити до роздумів про цю історію та її спадщину у вигляді інституційного расизму.
Офіційно рабство було скасовано у 1863 році. Але за якоюсь спотвореною логікою «поневолені» були змушені служити своїм господарям ще десять років як компенсація за збитки рабовласників!
Для порівняння, торгівля рабами в Британській імперії була скасована в 1807 році. Однак більшість рабів у британських колоніях були звільнені лише у 1838 році – і лише після того, як рабовласники, а не самі раби (за тією ж спотвореною логікою) отримали фінансову компенсацію від уряду.
Ганебна спадщина рабства є спільною як для протестантських, так і для католицьких країн Європи, включно з Данією, Швецією, Німеччиною, Бельгією, Францією, Іспанією та Португалією. Нідерланди були однією з останніх західних країн, які скасували рабство, що було тихо, а в деяких випадках і відкрито підтримано більшістю церков того часу.
Згадка про рабство в британських євангельських колах викликає почуття гордості за те, що Вільям Вілберфорс – «один із нас» – всупереч усьому боровся за скасування торгівлі людьми. Потім він до кінця свого життя боровся за ліквідацію самого інституту рабства. Лише за три дні до його смерті у 1833 році Палата громад проголосувала за звільнення всіх рабів у Британській імперії.
Однак Нідерланди свого Вілберфорса не мали. Голландські морські герої та лідери громадянського суспільства брали активну участь як у торгівлі, так і в розміщенні «поневолених». [У сучасному мовленні в Голландії використовується термін tot slaafgemaakte («поневолені»), а не «раби», щоб підкреслити, що перебування в рабстві не було невід’ємною ознакою ідентичності цієї людини].
Свобода і толерантність?
Отці Амстердама та інших нідерландських міст контролювали колоніальні компанії – VOC (Ост-Індську компанію) та WIC (Вест-Індську компанію). Ці компанії відкрили або завоювали території в Азії, Африці, Південній Америці та Карибському басейні, щоб створити плантації рабів для виробництва кави, бавовни, тютюну, цукру, спецій, чаю, індиго та інших товарів, які постачалися до Голландії під час так званого «золотого віку», що розпочався в 17 столітті.
З 1578 року (коли місто стало протестантським) до 1665 року населення Амстердама зростало чисельно (з 30 000 до 160 000), багатшало і збільшувалося в розмірах. Місто розширювалося напівкруглими концентричними каналами, вздовж яких зводилися розкішні особняки еліти, оголошені у 2010 році об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Хоча репутація Амстердама як міста свободи і толерантності приваблювала філософів і біженців, цього не відчули близько 135 000 африканців, яких амстердамські торговці вивозили на побудованих в Амстердамі кораблях на рабовласницькі плантації в Суринам і Вест-Індію, і стільки ж вихідців зі Східної Азії, які були поневолені амстердамцями.
Лише протягом останніх двох десятиліть серед голландців зростає усвідомлення масштабів причетності нації до жахливого злочину проти людства. Перший національний пам’ятник, що свідчить про визнання темного минулого, було відкрито лише у 2002 році в Оостерпарку, де сьогодні виступав король.
Два роки тому я писав у «Щотижневому слові» про вибачення мера Амстердама Фемке Халсеми, яке він попросив услід за вибаченями з боку Лондона і Ліверпуля, а тоді Роттердама, Утрехта і Гааги. У грудні минулого року, після довгих зволікань, прем’єр-міністр Нідерландів нарешті вибачився від імені свого уряду як наступника голландських адміністрацій, що сприяли розвитку рабовласницького бізнесу.
Черга короля
Сьогодні настала черга короля. Люди в Оостерпарку, багато з яких були одягнені в барвисте традиційне карибське та африканське вбрання, завмерли у мовчазному очікуванні, коли король підійшов до трибуни перед пам’ятником «Keti Koti». Прагнучи стати свідком цього історичного моменту, я сховався від дощу під деревами і крізь ліс парасольок спостерігав подію на великому екрані.
Нагадавши про вибачення свого прем’єр-міністра в грудні минулого року, Віллем-Олександр звернувся до тисяч присутніх у парку і мільйонів глядачів, які дивилися трансляцію у прямому ефірі у Нідерландах, Суринамі та країнах Карибського басейну. «Сьогодні я стою перед вами як ваш король і як член уряду. Сьогодні я сам прошу вибачення». Навколо мене пролунали оплески і схвальні вигуки.
«Але для мене є ще один особистий аспект, – вів далі король. – Работоргівля і рабство визнані злочином проти людства. Штатгальтери і королі Орансько-Нассауської династії нічого не робили для боротьби з цим. Вони діяли в рамках того, що тоді вважалося юридично допустимим. Але система рабства проілюструвала несправедливість цих законів.
Друга світова війна навчила нас, що не можна ховатися за законами, коли люди прирівнюються до тварин і віддаються на милість можновладців. У якийсь момент моральний обов’язок діяти зростає – тим паче, що рабство було суворо заборонено тут, у європейській Голландії. Те, що вважалося нормальним у колоніях і в заморській торгівлі та широко практикувалося і заохочувалося, тут було заборонено. Сьогодні я прошу вибачення за очевидну бездіяльність щодо цього злочину проти людяності».
Я залишив Оостерпарк, відчуваючи, що пелена невігластва і байдужості, яка так довго огортала всіх нас, і християн в тому числі, починає розвіюватися.
До наступного тижня,
