Серед лідерів поклоніння сьогодні мало представників тієї генерації, яка пам’ятає часи, коли «сучасного поклоніння» ще не існувало.
Минулого тижня візит Стіва і Марі Гуд, давніх колег, з якими я вперше зустрівся в 1974 році, ще до мого приходу в МзМ, воскресив у пам’яті знайомства з піонерами цього нового жанру в старій традиції християнської музики. Наша розмова спонукала нас до перегляду відео про те, як деякі з провідних постатей у розвитку сучасного американського поклоніння зібралися на триденний ретрит, щоб пороздумувати, поклонитися Богу і згадати свою «першу любов».
Спостерігаючи за тими, хто поклонявся в гірському будиночку в Каліфорнії, виконуючи пісні майже 50-річної давнини, я зрозумів, що колись мав честь познайомитися з багатьма з них: Чаком Жираром, Баррі Макгуайром, гуртом «2-й розділ Діянь Апостолів» (Метью Вордом та його сестрами Енні Херрінг та Неллі Грейзен), Джиммі та Керол Оуенс, а також Мелоді Грін (вдовою Кіта).
Відео нагадало мені про сільську комору на півночі штату Нью-Йорк, куди я приїхав у 1974 році, коли жив у Торонто. У той час я керував колективом співаків, танцюристів і музикантів під назвою «Shekinah», очолюваним Мервом і Мерлою Вотсон, які відігравали помітну роль у русі відродження, що відбувався в той час у Торонто. Колектив уже виступав у цій коморі раніше, коли місцеві музиканти Філ Кіґґі та Тед Сандквіст (гурт «Лев Юди») грали разом із гуртом «2-й розділ Діянь Апостолів». Це була община «Love Inn» у місті Фрівілл, очолювана радіоведучим-євангеліком Скоттом Россом. Коли наш автофургон із молодими людьми зупинився на канадсько-американському кордоні біля Ніагарського водоспаду і ми сказали, що прямуємо до «Love Inn», Фрівілл, поліція вирішила оглянути наш транспорт у пошуках наркотиків.
Багато хто в «Love Inn», імовірно, вживав наркотики на якомусь етапі свого життя, але тепер це була знакова община «Рух Ісуса», що складалася з художників, музикантів та інших представників світу мистецтва та розваг. Стаття на першій шпальті газети «NY Times» у 1971 році описувала общину «Love Inn» як «людей Ісуса, частину загальнонаціонального руху молоді, яка «звертається до Ісуса» і одягає стародавню релігію у вбрання хіпі».
Радикальний запал
Того ж року журнал «Тайм» придумав вислів «Революція Ісуса», щоб описати раптовий сплеск навернення молодих людей до християнської віри в 70-х роках, спочатку в Каліфорнії, а потім по всій Америці і далі в усьому світі. «Ісус живий і здоровий і живе в радикальному духовному запалі дедалі більшої кількості молодих американців, які проголосили надзвичайну релігійну революцію в Його ім’я, – писав журнал. – У цьому русі відчувається дивовижна ранкова свіжість, життєрадісна атмосфера надії та любові».
Лише за три роки перед тим у моїй рідній Новій Зеландії подружжя Девіда і Дейл Гарратт, яким було трохи за тридцять, попросило нас з братом допомогти записати покладені на музику вірші з Писання. Через три години, записавши одинадцять пісень, ми вийшли зі студії звукозапису, не підозрюючи, що стали свідками народження лейблу «Scripture in Song» («Писання в піснях») і початком міжнародного служіння Гарраттів, яке триватиме все їхнє життя. Сьогодні багато хто вважає служіння Гарраттів одним з головних джерел всесвітнього руху поклоніння, що зародився в 1970-х.
Поклоніння, спів у молитовному очікуванні Бога, а не просто про Бога, стало характерною рисою харизматичного руху, що зароджувався в Новій Зеландії. Завдяки подорожам Гарраттів і відвідувачам з-за кордону цей напрямок поклоніння поширився на Австралію, Південну Африку, Сполучені Штати і Великобританію. Баррі Макгуайр був одним з таких відвідувачів Нової Зеландії, якого я зустрів там у 1973 році (на фото він у червоному светрі та підтяжках). Баррі, який прославився своїм хітом-протестом «Eve of Destruction» (1965) і зіграв роль у бродвейській виставі «Hair» (1968), завдяки праці євангеліста Артура Блессіта став у 1971 році віруючим, а потім і піонером сучасної християнської музики.
Танці
Того ж року, коли я відвідав «Love Inn», я гастролював Англією з трупою «Shekinah Company» у складі 60 осіб, проводячи богослужіння в соборах та інших місцях (зокрема і на з Трафальгарській площі) від Йорка до Портсмута, а потім перетнув Ла-Манш, щоб підготуватися до наступних двох тижнів у Голландії. Єдине, з чим наші організатори в обох країнах не знали, як вчинити – це танці. Християни не танцюють і, звичайно, не поклоняються танцями. Однак тур «Shekinah» і в Англії, і в Голландії нагадав аудиторії приклад царя Давида (2 Сам. 6:14) і його настанову «славити Його танцями» (Псалми 149 і 150).
Між англійським і голландським турами влітку 74-го року «Shekinah» провела два тижні в першому в Європі центрі МзМ, у Лозанні, Швейцарія. Саме тоді я познайомився зі Стівом і Марі, які там працювали. Під час наступних гастролей у Голландії на концерті в знаменитому амстердамському Вестеркерку я познайомився з Флойдом Макклангом, який на той час жив у плавучому будиночку під назвою «Ковчег», пришвартованому за Центральним вокзалом Амстердама.
Ця зустріч спонукала мене переїхати до Нідерландів, де я став свідком наступного розділу в розвитку руху поклоніння в Європі. Більше про це наступного тижня.
P.S. Наступний випуск «Шуманських бесід» перенесено на 9 вересня.
До наступного тижня,
