Як змінити ставлення людей?
Гнівні протести проти расизму, що відбуваються протягом останнхі тижнів у західних країнах з колоніальним минулим, безумовно, викликали резонанс у мільйонів людей і спричинили публічні дискусії. Розсудлива журналістика призвела до різних оцінок ендемічного расизму, викриття якого назріло давно, глибокодумних діалогів, інституціональних реформ і змін у поглядах у сфері зайнятості, житла, медичного обслуговування, правовідносин у поліції, ЗМІ та публічних дискусій.
Проте великі мітинги протесту з емоційними промовами ораторів, що ображають свою аудиторію, звинувачують «їх» у крадіжці того чи іншого у чорношкірих і вимагають від кожного визначитися: або ти приєднуєшся до громадського протесту, або схиляєшся на бік расизму (як у ці вихідні передало з Амстердама голландське телебачення), не переконують мене, але радше викликають відчуття, що мною маніпулюють. Така полеміка сприяє поляризації, а не зміні ставлення.
З іншого боку, нинішня художня виставка в Амстердамі приводить до твердого переконання, що молоді життя також важливі: життя дітей, підлітків і молодих людей з чорною, жовтою і білою шкірою, які стали жертвами торгівлі людьми з обігом 128 мільярдів євро. Чверть з понад 40 мільйонів рабів – діти; це більше, ніж будь-коли в історії! Зупиніться і замисліться над цією величезною кількістю дітей.
Виставка «Експресія за справедливість», яка в цей час відбувається в книгарні/галереї «Look Up» на першому поверсі під Горішньою Кімнатою тут, в Амстердамі (Prins Hendrikkade 50), залишає незабутні візуальні враження і тривожить совість. Цією виставкою громада з тридцяти професійних християнських художників, ArsProDeo, підтримує роботу Міжнародної Місії Справедливості (IJM), найбільшої в світі організації, що бореться з торгівлею людьми. Вони хочуть, щоб їхні роботи пройняли в наш мозок і серце та змінили те, як ми бачимо навколишній світ.
Подивіться на цифровий триптих Лінді Дамен «Душа дитини» (див. фото вгорі), на якому діти-раби мріють погратися з батьком, просто пострибати від радості або пережити гострі відчуття, катаючись на скейтборді. Мої онуки без перешкод насолоджуються усім цим. Тут у дітей це є, принаймні у більшості. Але не у мільйонів в інших місцях.
Або конфронтаційна картина, написана Хосе ван ‘т Руд (див. фото нижче), що зображає десятирічного Сумалі в напівпрозорому пеньюарі, якого пропонують секс-туристам (а це чимало європейців) у Таїланді за 700 батів (20 євро).
Плакат з написом «Зупиніть дитяче рабство!» – це своєрідний репортаж Віллема Зільстри про те, як дітей-рабів змушують працювати на швейних фабриках в голландському місті просто у нас під носом. Вони трудяться за копійки, в суворих умовах і довгими годинами, виробляючи товари, які потім експортуються до Пакистану. Певна річ, це шокуюча реальність «навпаки». Нас запитують: якщо таке є неприйнятним для нас в Європі, чому ми закриваємо на це очі, коли йдеться про неєвропейців?
Більш прямий виклик подивитися правді в очі кидає нам робота Сімони ван Оммен «Хто виготовив мій одяг?» Колаж з газетних і журнальних вирізок говорить про безнадійність, дітей, біль, страх… тоді як реальність – забуті діти, тіла яких висять внизу композиції. Коли наступного разу ми підемо в магазин по одяг, можливо, цей образ постане перед нашими очима.
Силіконова маска з зашитими очима і губами – гнівний крик Інгрід Слаа про те, що рабів змушують мовчати і приховують від очей; художниця заявляє про свою рішучість дати голос тим, хто живе в рабстві.
А що будемо робити ми?
P.S. Якщо ви пропустили першу з «Шуманських бесід» минулого вівторка, коли у мене була захоплива розмова з письменником Томом Холландом про те, як історія Ісуса сформувала Захід, ви можете подивитися її тут.
До наступного тижня,
