Оце так тиждень!
У середу, рано вранці, я неохоче розплющую очі, щоб переглянути заголовки новин у своєму телефоні. З жахом ховаю голову в подушку і хочу знову заснути – на наступні чотири роки.
Але сплячка – це не вихід.
- Не для тих, кому не байдуже майбутнє України або НАТО.
- Не для тих, хто турбується про сталий розвиток, довкілля і кліматичні катастрофи, як, наприклад, Іспанія, яка все ще оговтується від наслідків недавньої стихії .
- Не для найбільш незахищених, бідних, які мають обмежений доступ до медичного обслуговування, і мігрантів, які ризикують життям і здоров’ям заради кращого майбутнього для своїх родин.
- Не для жінок, які відчувають загрозу через поведінку альфа-самців, яка схвалюється на найвищому рівні влади.
- Не для тих, кого непокоїть дедалі більша прірва між багатими і владними та бідними і слабкими.
- Не для тих, хто стурбований посиленням автократії у колись стабільних, але дедалі більш дисфункціональних демократіях.
Для більшості європейців абсолютно незрозуміло, як американці могли дозволити «нецензурному демагогу, засудженому злочинцю, мачо-кривднику, оточеному підлабузниками» повернутися у Білий дім на другий термін. Для більшості європейських християн особливо незрозумілим є те, що багато американських християн, схоже, вважають цю людину обраним Богом визволителем, сучасним царем Кіром, помазаником, який знову зробить Америку великою, відвоює для Ісуса так звані «сім гір» суспільства!
Тож як нам розібратися з цим, прийняти нову реальність та збагнути наш світ?
Друг надіслав мені посилання на дуже змістовну дискусію між трьома американськими християнськими журналістами, Кертісом Чангом, Девідом Френчем і Расселом Муром, які разом аналізували результати виборів та їх наслідки. Чанг описав свої власні емоції як перехід від тривоги спочатку до уникнення, потім до гніву, після якого був біль і, нарешті, відсторонення – від власної нації і від одновірців. Потім він процитував знайомий нам діалог з «Володаря перснів» Толкіна: «Я хотів би, щоб нічого цього не було!» – сказав Фродо. «Так думають усі, на чию долю припадає подібне, – відповів Гендальф, – але не їм це вирішувати. У наших силах вирішувати тільки те, що робити з часом, який нам відпущено».
Мур і Френч пропонують поглянути на наративи, якими керуються американські виборці, і нагадують нам, що всі ми бачимо реальність крізь різні окуляри відповідно до наших припущень. Читачі старшого віку, можливо, пам’ятають ілюстрацію, котра стала знаменитою завдяки Стівену Кові , який використав її у своїй книжці «7 звичок високоефективних людей». Дехто заприсягнеться, що на малюнку зображена красива молода жінка з чокером на шиї. Інші бачать лише стару каргу з великим горбатим носом. Воднораз, і ті й інші дивляться на одну і ту ж картинку.
Так само і ми створюємо власні наративи, пояснюючи власне сприйняття реалій. Те, як ми сприймали кандидатів у президенти, залежало від джерел, які ми вважали найнадійнішими.
Якраз тоді, коли я розмірковував над цими питаннями, поштою прийшла замовлена мною книжка «Ісус і влада» Тома Райта і Майкла Берда з підзаголовком «Християнське політичне свідчення в епоху тоталітарного терору і дисфункціональних демократій». Дуже своєчасна і глибока робота, яку варто прочитати і обговорити з іншими.
Вечір четверга. З нашої квартири в центрі Амстердама ми з тривогою спостерігали, як фаланга поліцейських машин з проблисковими маячками з’їжджалася до центрального вокзалу, заганяючи в метро, як ми згодом зрозуміли, ізраїльських футбольних фанатів, що прибули в місто на матч Ліги Європи проти «Аякса». Одночасно з цим телебачення показувало про-палестинську демонстрацію, що проходила за 600 метрів від вокзалу, на площі Дам. Дії поліції були спрямовані на те, щоб розвести ці дві групи людей.
Ранок п’ятниці. Ранкові новини були наповнені засудженням, висловленим міжнародною спільнотою, з приводу нападів в Амстердамі на ізраїльських вболівальників після матчу, що відбувся напередодні ввечері. Напади були здійснені невеликими мобільними бандами про-палестинців на моторолерах, які уникали великих піших нарядів поліції, що були недостатньо споряджені, аби запобігти насильству. Хоча ці дії не можна виправдати, вони були зумовлені насильством, яке зараз чиниться з обох сторін в Ізраїлі, Газі та Лівані. Нападники вважали, що вони мстять солдатам ЦАХАЛу, які приїхали не у військовій формі, – адже всі молоді ізраїльтяни зобов’язані служити в армії, – а отже, тим, хто причетний до вбивства понад 40 000 палестинців, здебільшого жінок і дітей. Їхній наратив, правильний чи неправильний, був оправданням їхніх дій.
Субота. Випуск «Шуманських бесід» цього місяця відбудеться сьогодні о 18:00. Наш гість – співавтор книжки «Очима мого ворога». Ліза Лоден, месіанська вірянка, в останні десятиліття бере участь у діалозі примирення між ізраїльтянами і палестинцями. Вона пише, що знайомство з наративом іншої сторони є відправною точкою для примирення. Прочитати вірш Лізи «Under the shadow of death» («Під покровом смерті») можна тут.
Сьогодні, 9 листопада, також відзначається річниця «Кришталевої ночі», «Ночі розбитих вітрин», коли безжальні натовпи нацистів жорстоко напали на євреїв та єврейські общини в Німеччині, Австрії та Судетській області Чехословаччини. Події цього тижня роблять цю розмову надзвичайно актуальною. Ми з Лізою поговоримо про заповнення прогалин у наративах у сучасному світі. Запрошую вас приєднатися до нас тут.
Месіанська вірянка Ліза Лоден є співголовою Лозаннської ініціативи примирення в Ізраїлі та Палестині. Вона багато пише про примирення і подорожує світом з посланням надії у розпал, здавалося б, «безнадійного» ізраїльсько-палестинського конфлікту.
До наступного тижня,
