Цього тижня моторошний привид смерті поставав перед нами на різних теренах. Трагічна аварія на дорозі в Танзанії, спричинена відмовою гальм вантажівки, забрала життя більше десяти міжнародних лідерів МзМ, які поверталися з навчальної поїздки поблизу Аруші.
Загиблими були ключові лідери МзМ в Африці та за її межами. Найстрашніша трагедія в 64-річній історії місії залучила багатьох наших близьких колег до надання консультаційної допомоги у подоланні емоційного болю, спричиненого втратою та шоком, а також до виконання пов’язаних з нею численних логістичних завдань. Врешті-решт, віковічне питання теодицеї волатиме про відповідь: якщо Бог добрий, люблячий, всезнаючий і всемогутній, то чому він допускає, щоб траплялося погане?
Багато з тих, хто відкидає Бога, цитують римського поета Лукреція: «Не для нас і аж ніяк не божественною волею створений увесь цей світ: так багато в ньому всяких пороків». Але чому ми інтуїтивно знаємо, що такі трагедії означають, що щось «пішло не так»?
Інші світогляди, такі як атеїзм, індуїзм і буддизм, не можуть дати визначення поняттям «зло», «погано» чи «неправильно». Атеїзм каже, що біль – це просто частина того, що відбувається. Життя – це виживання найсильніших. Пантеїзм вважає, що всі відмінності – це ілюзії, «майя», що різниці між добром і злом не існує.
Чи повинні ми просто погодитися з тим, що живемо у світі болю? Чи що біль – це ілюзія? Чи наше інтуїтивне відчуття, що біль, зло і трагедія не були частиною первісного задуму, говорить нам, що це хороший світ, який пішов не тим шляхом?
К.С. Льюїс ставив перед собою ці питання, спочатку як атеїст на своєму шляху до віри. Але якщо зло існує, міркував він, то повинен існувати абсолютний стандарт, за яким можна було б визначити, що воно є злом – і абсолютне добро, за яким можна було б відрізнити зло від добра. Набагато пізніше, будучи віруючою людиною, він все ще боровся з проблемою болю після смерті своєї дружини Джой. Це спонукало його написати книжку «Біль». Наше обурення смертю як чимось, чого не повинно бути, є вказівкою на те, що цей хороший світ пішов не тим шляхом.
Вагома причина
Християнський філософ Алвін Плантінга стверджує, що існування зла не є неминучою суперечністю теїзму. Він стверджує, що всемогутній, всеблагий Бог, який створив всесвіт, допустив зло і «має на це вагому причину». Якою є ця вагома причина, для нас, простих смертних, не обов’язково одразу стане очевидним, а можливо, й ніколи.
Смерть російського опозиційного лідера Олексія Навального у віддаленій виправній колонії в Заполяр’ї обурила більшу частину світу. Його злочин полягав у тому, що він відстоював правду, виступаючи проти бандитів при владі. Якими будуть довгострокові наслідки його вбивства (як багато хто вважає) поки що не зрозуміло. Проте, коли я пишу ці слова, за його похованням стежать у всьому світі. У Москві натовпи людей, що переважають за чисельністю поліцію, скандують «Путін – убивця» і «Ні війні!». Його «останнє слово» публікується в газетах і на веб-сайтах по всьому світу – зокрема його свідчення про те, що він став віруючим.
«Але ось зараз я людина віруюча, і мені це дуже допомагає в моїй діяльності, тому що все стає набагато простіше», – сказав Навальний судді під час свого останнього виступу в суді. – «Я менше роздумую, менше дилем у моєму житті – тому що є книжка, в якій, загалом, більш-менш чітко написано, що потрібно робити в кожній ситуації. Не завжди, звісно, легко слідувати цій книжці, але загалом я намагаюся… І ось, звісно, безумовно, не дуже насолоджуючись тим місцем, де я перебуваю, я однак анітрохи не жалкую про те, що повернувся (в Росію), про те, що я роблю. Ну, тому що я все зробив правильно. Навпаки, я відчуваю таке задоволення чи що. Тому що… я не зрадив заповідь «блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть».
Принести плід
Що то була за «вагома причина», з якої Бог дозволив смерть Навального, ми не можемо знати до кінця. Його заклик до співвітчизників не жити у брехні і не боятися може виявитися значним ударом по структурі нинішнього корумпованого режиму.
Цього тижня, під час триденного туру спадщиною Англії, я стояв з невеликою групою учасників біля лондонського Тауера, де колись були встановлені шибениці. Ми роздумували про насильницьку смерть тих, хто постраждав від рук Генріха VIII та його наступників (див. фото). Якими були «вагомі причини», з яких Бог допустив несправедливу смерть замучених під час Реформації?
Ісус говорив про насіння, яке падає в землю і вмирає, перш ніж принести плід. У Божих задумах смерть не є останнім словом. Реагуючи на шок від трагедії в Аруші та обурення смертю Навального, ми повинні вірити в те, що Бог має на це «вагому причину». Коррі тен Бум, добре знайома з горем і смертю, розповідаючи про свій воєнний досвід, часто цитувала цей вірш Ґранта Таллара:
Моє життя – це лише ткацтво між мною і моїм Господом.
Я не можу обирати кольори, Він тче безперервно.
Часто Він тче в смутку, а я у дурній гордині,
Забуваючи, що Він бачить верх, а я низ.
Доки не замовкнуть верстати і не перестануть літати човники,
Бог не розгорне полотно і не пояснить, чому
Темні нитки так само потрібні в умілій руці Ткача,
Як нитки золота і срібла у візерунку, який Він задумав.
До наступного тижня,
