Цього тижня європейські країни будуть по-різному відзначати закінчення Другої світової війни.
Нідерланди, наприклад, у вівторок, 4 травня, проведуть по всій країні урочистості в пам’ять про загиблих. В Амстердамі король і королева – без звичної юрби глядачів – покладуть вінки до Національного меморіалу на площі Дам, що навпроти палацу. Наступного дня голландці відзначають звільнення, що його принесли канадські, американські, польські та британські війська, і з огляду на поточні обмеження через Covid, цей день буде відсвяткований більш ніж скромно.
Латишам, литовцям і естонцям нема чого святкувати 8 травня, адже в 1945 році одного окупанта просто замінили іншим. Вони в напруженні очікують на гучні урочистості, що проходять наступного дня, коли етнічні росіяни проїжджають вулицями, сурмлячи в ріжки та розмахуючи російськими прапорами.
Образи солдатів-переможців, що роздають цукерки, цигарки та поцілунки, залишаються в нашій уяві (принаймні в Західній Європі) як такі, що малюють кінець війни і початок блаженного миру. Однак насправді все було інакше.
Ейфорія незабаром поступилася місцем жахливим наслідкам насильства і зґвалтувань, зради і невірності, неприйняття й обману. Гіркота і помста і далі панували у багатьох серцях. Як писав наприкінці 1945 року один солдат, «криваві бої закінчилися, але справжня битва за життя тільки почалася».
Старий світ був зруйнований. Новий ще потрібно було побудувати. Це був нульовий рік.
Бронзові боги
Ян Бурума написав історію 1945 року під назвою «Year Zero» («Нульовий рік»). Спираючись на сотні розповідей очевидців і особистих свідчень, він розкриває жахливі умови, в яких мільйони дезорієнтованих європейців на сході й заході продовжували жити у відчаї, страху, голоді та злигоднях.
Його витверезні описи допомагають нам побачити наші нинішні знегоди абсолютно в іншому світлі.
Окрім того, що moffenhoeren (повії – нід.), жінок, обвинувачених в «горизонтальній співпраці» з нацистами, роздягли догола, обстригли, обмазали смолою, обліпили пір’ям і провели вулицями, ті, хто співпрацювали з силами союзників-визволителів, які здавалися їм бронзовими богами в своїй новій уніформі, зазнавали аналогічного ставлення з боку голландської молоді, котра почувалася погордженою і приниженою після багатьох років переховувань чи примусової праці на німецьких фабриках і заводах.
У популярній повоєнній пісні співалося:
Не одна «голландська дівчина» проміняла свою честь
На пачку цигарок і плитку шоколаду …
Жоден голландський хлопець не подивиться на тебе знову,
Адже ти кинула його на холоді …
На більшій частині Європи протягом більш ніж сорока довгих років мешкали мільйони самотніх солдатів. Рівень венеричних захворювань різко зріс у післявоєнному хаосі, адже медичних закладів не вистачало, а санітарно-гігієнічні умови були жахливими. У Берліні дівчата і жінки, яких називали ruinenmäuschen, «руїнні миші», жили, ховаючись у завалах, продаючи себе солдатам за гроші, їжу та цигарки.
В останню зиму війни голландці потерпали від голоду. Церква Zuiderkerk, що неподалік того місця, де я зараз пишу ці рядки, перетворилася на мавзолей з купами тіл, які неможливо було поховати в мерзлій землі. По всьому континенту і навіть в переможниці Британії голод і холод переслідували населення. Довгий час після Дня Перемоги багато британців все ще спали на станціях лондонського метро, не маючи їжі та тепла. Один приїжджий описав Мілан як «шматочок пекла; знекровлених, виснажених людей, одягнених в лахміття, які хоч якось могли захистити їх від холоду». Інший описав жителів Будапешта як «скелетів, схожих на знайдені в книгах з анатомії малюнки будови людського тіла, без будь-якої плоті та жиру».
Сум’яття й сором
Помста була людською, але руйнівною реальністю цих повоєнних місяців. Солдати Червоної Армії, що входили на територію Німеччини, читали на дорожніх вказівниках написані російською слова: «Солдате, ти в Німеччині, помстися гітлерівцям». Наказ маршала Жукова був такий: «Горе країні вбивць. Ми помстимося за все». Радянським військам було дозволено ґвалтувати німецьких жінок на очах кастрованих колишніх воїнів «вищої раси», як висловився Бурума, відповідаючи приниженням на приниження.
Масові вигнання і переміщення населення після рішень Великої трійки в Ялті в лютому 1945 року обернулися подальшими стражданнями для мільйонів: німців, які залишили Сілезію в Польщі чи Судетську область у Чехословаччині, поляків, словенців, хорватів, сербів, росіян, українців, білорусів і багатьох інших етнічних груп. Євреї, які вижили і поверталися додому, виявилися причиною несподіваного сум’яття та сорому, особливо у тих, хто заволодів їхніми оселями і майном. Так само військовополонені й ті, хто був вивезений на важкі роботи до Німеччини, зараз, повертаючись, зіткнулися з неприйняттям і ганьбою.
Додайте до всього цього страх перед зростаючою агресією Сталіна, і стане ясно, що повоєнна Європа потерпала від важкого посттравматичного стресового розладу. На якому фундаменті можна побудувати нову Європу? Як можна відновити демократію і верховенство закону?
Підтримка Америки за допомогою таких ініціатив, як план Маршалла, ООН і НАТО, була життєво важливою, але недостатньою. Необхідні були прощення і примирення між європейцями, особливо між німцями і французами.
Це сюжет наступного тижня.
P.S. Не пропустіть:
В інтерв’ю для Look Up Centre Ромка розповість про те, чого вона навчилася, працюючи з Коррі тен Боом; https://www.eventbrite.nl/e/corrie-ten-boom-and-me-tickets-152090836787 або YouTube: https://youtu.be/Y4A65zTS8oQ
До наступного тижня,
