Як би ви провели день у Лондоні? Цього тижня з 30 віртуальними паломниками, котрі живуть в різних куточках світу, ми подорожуємо Ірландією та Великобританією в рамках нашого першого онлайн-Туру Кельтської Спадщини. Цей тур є частиною нашої Літньої Школи Європейських Досліджень в Амстердамі. П’ятиденна серія простежує двотисячолітнє поширення і трансформуючий вплив Євангелія на цих островах. Лондон – одна з наших останніх зупинок в дорозі. Що можна побачити за один день в цьому місті, яке допомогло сформувати наш світ?
Як Євангеліє сформувало Лондон? Що з того, що ми все ще можемо побачити сьогодні, розповідає про чоловіків, жінок і рухи, що сформували наше мислення і нинішній спосіб життя?
Почнемо з того, що, як практично в будь-якому іншому європейському місті, якому понад 500 років, більша частина старого Лондона складалася з церков і монастирів. Уже в 1300 році всередині міських стін Лондона було понад тридцять церков і дюжина монастирів. Отже, Еразм Роттердамський міг запитати під час Реформації, що таке місто, якщо не один великий монастир?
Наскільки спокусливим було для Генріха VIII просто знищити чоловічі та жіночі монастирі, що розрослися, і захопити їхні землі та майно. Не маючи звички опиратися спокусі, він так і вчинив: залагодивши анулювання шлюбу, одружився на своїй коханці й призначив себе головою Церкви Англії замість Папи римського. Це один із способів започаткувати нову конфесію.
Назви монастирів збереглися там, де самих споруд вже немає: Blackfriars (домініканці), Greyfriars (францисканці), St Bartholomew’s (бенедиктинці), Austin Friars (августинці), Crutched Friars (Посохи – звані так через палиці, увінчані хрестом, з якими вони ходили), жіночий монастир святої Єлени, абатство святої Клари Ассизької і монастир святої Марії Овері в Саутуорку, і це лише деякі з них.
Вестмінстер в переліку пам’яток, які обов’язково треба побачити, відвідавши в Лондон. Тут розташовується британський парламент. Вестмінстер – назва церкви абатства, що була на захід від раніше обгородженого стіною лондонського Сіті та займала ділянку площею лише одну квадратну милю. До Реформації існував Істмінстер, неподалік Лондонського Тауера, в Іст-Енді Лондона. Вестмінстер був чернечою общиною, яка проводила богослужіння в абатстві. Перед церквою абатства, заснованою ченцями-бенедиктинцями в 960 році, завжди (за винятком періоду епідемії корона-вірусу!) довгі черги туристів, які прагнуть побачити місце, де впродовж тисячі років відбувалися коронації монархів, весілля і державні похорони. Це також останній притулок королів, королев, поетів, музикантів, вчених і провідних політиків.
Світло-дороговказ
Околиці Вестмінстера свідчать про епоху гуманістів в історії Лондона. Вільям Вілберфорс, що відстоював права людини в боротьбі з рабством, жив просто навпроти Парламенту, де статуя солдата-пуританина і політика Олівера Кромвеля нагадує про його роль у встановленні парламентської демократії, за якої влада правителів є підзвітною народу. Євангеліє було світлом-дороговказом у роботі та житті кожного з них.
Поруч з Парламентом, у Вікторія Тауер Гарденс, є неоготичний фонтан, споруджений на честь сера Томаса Бакстона, наступника Вілберфорса в боротьбі з рабством. Якщо для Вілберфорса ця боротьба закінчилася прийнятим Парламентом законом про заборону работоргівлі в 1807 році, то Бакстон продовжував боротися, аж поки в 1833 році не було звільнено всіх рабів у Британській імперії. Зовиця Бакстона, Елізабет Фрай, була квакером і ще одним пристрасним аболіціоністом, реформатором тюремної системи Англії, через що стала відома як «ангел в’язниць». Візити Фрай до Амстердама допомогли переконати голландців заборонити работоргівлю в їхній країні.
Набережна Вікторії – довгий парк в закруті річки Темзи навпроти Лондонського Ока з безліччю споруджених там пам’ятників героям Англії. Наприклад, пам’ятник політичному діячеві-християнину Семюелю Плімсолю увічнює його тривалу боротьбу за порятунок життів тисяч моряків і пасажирів, яка закінчилася прийняттям закону, що встановлює мінімальні висоти для бортів всіх завантажених кораблів, так звана «лінія Плімсоля», що покладало на судновласників відповідальність за безпеку екіпажу і пасажирів. Пам’ятник Вільяму Тіндейлу, вбитому недалеко від Брюсселя, говорить про глибоку повагу до його праць з перекладу Біблії англійською мовою. Док, куди його Нові Заповіти ввозилися контрабандою з континенту, розташований трохи далі вниз по Темзі. Пам’ятник Роберту Райксу нагадує перехожим про рух, який Райкс заснував, відкривши першу недільну школу. На початок 1831 року кожна четверта британська дитина відвідувала недільні школи, що були попередниками системи державних шкіл Англії та спортивних клубів, деякі з яких стали футбольними клубами Прем’єр-ліги.
Метрополітен доставляє нас у район Клепхем Коммон, що за кілька миль на південь від річки, де Вілберфорс та інші з так званої «Секти Клепхем» мешкали, зустрічалися і молилися разом про те, щоб покінчити з работоргівлею, натхнені Генрі Венном, вікарієм євангельської церкви Святої Трійці, що діє і нині.
Дивовижне тепло
Прямуючи знову на північ, робимо зупинку на вулиці Олдерсгейт, яка приводить нас туди, де Джон Веслі відчув «дивовижне тепло» в серці. Велика бронзова «сторінка» з уривком зі щоденника Веслі розповідає про його навернення 24 травня 1738 року, яке поклало початок пробудженню, що змінило Британію. Подальша коротка прогулянка приводить нас до меморіального парку Bunhill Fields Burial Ground, де поховані нонконформісти, серед яких Джон Буньян, Вільям Блейк, Ісаак Воттс, Даніель Дефо і Сюзанна Веслі. Син Сюзанни Джон похований на території першої методистської церкви, що через дорогу від парку. За рогом розташована церква Джорджа Вайтфілда.
Ще одна поїздка на метро, і ми потрапляємо до Східного Лондона в район Вайтчепел (інша назва багатьох каплиць, церков і монастирів старого Лондона), де статуї Вільяма і Кетрін Бут неподалік «Таверни Сліпого Жебрака» нагадують про народження Армії Спасіння – руху, який спочатку зазнав глузувань, але згодом здобув світову шану і торкнувся мільйонів життів.
Один день у Лондоні може дати тільки натяк на духовне багатство, яке це місто запропонувало нашому світу.
P.S. Не проґавте «Шуманськы бесіди» цієї неділі.
До наступного тижня,
