Німеччина і Франція зробили це. Так само як Бельгія та Великобританія. І навіть США. Амстердам зробив це цього тижня. А Нідерланди? Ще ні.
Вибачатися – це те, чого ми всі повинні навчитися. Щоб навчити дітей вимовляти слово «вибачте», потрібне терпіння. Умовляти національні уряди чинити правильно – це все одно, що переконувати впертих дітей, які вигадують усілякі виправдання, аби уникнути цього слова.
Цього тижня, в річницю скасування рабства в Суринамі (1863), мер Амстердама Фемке Халсема офіційно попросила вибачення за два століття активної участі її міста в работоргівлі.
«Від імені міської адміністрації я прошу вибачення за активну участь міської ради Амстердама в комерційній системі колоніального рабства і всесвітньої торгівлі поневоленими людьми», – сказала перша жінка-мер Амстердама, виступаючи в міському парку на щорічних урочистостях Кеті-Коті («розірвані ланцюги») , присвячених скасуванню рабства. – «Час відкрито і беззастережно визнати, що величезна несправедливість колоніального рабства є невід’ємною частиною історії та ідентичності нашого міста».
Золота?
Звиклі купатися в променях слави Золотої доби шістнадцятого та сімнадцятого століть, коли Амстердам найбагатшим і наймогутнішим містом у світі, його жителі тепер усе більше усвідомлюють темний бік процвітання свого міста. Наприклад, у Державному музеї більше не вживається термін «Золота доба».
Десять років тому в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО було внесено 400-річний унікальний район каналів Амстердама з його помпезними особняками, побудованими заможними міськими купцями. Колись Амстердам був «головним сховищем» світу, де зберігалися товари з усіх країн і звідки вони продавалися і розповсюджувалися.
Однак тіньовий бік полягає в тому, що такі розкішні особняки були побудовані на торгівлі людьми. В районі каналів мешкало для чимало работорговців: батьків і управителів міста, які були водночас директорами Вест-Індської компанії (WIC), Ост-Індської компанії (VOC) або Суринамського товариства. Всі попередники мера Халсеми в той період займалися работоргівлею, оскільки Амстердам був співвласником Суринамського товариства разом з WIC. На піку розвитку рабовласництва в 1770-х роках важка праця рабів давала більше 10% валового внутрішнього продукту провінції Голландія і близько 5% національного ВВП.
Близько 600 000 рабів були перевезені на голландських кораблях до Америки з Західної Африки. З ними поводилися як з тваринами, вони перебували в нелюдських умовах, страждаючи від тісняви, спеки та нечистот, багато з них померло під час плавань, що тривали від одного до трьох місяців. На тих, хто вижив, поставили тавро «WIC». Коли в 1863 році раби нарешті отримали свободу, рабовласникам, підприємствам і банківським установам була виплачена щедра компенсація; раби не отримали ні цента.
Вибаченням Амстердама передували більш ранні вибачення Лондона та Ліверпуля, наслідувати приклад яких серйозно готуються Роттердам, Утрехт і Гаага. Минулого року Christen Unie (політична партія «Християнський Союз») та інша коаліційна партія наполягали на офіційних вибаченнях на державному рівні.
Але прем’єр-міністр Марк Рютте, який не одружений і ніколи не мусив учити своїх дітей вибачатися, не бачить у цьому сенсу. Його виправдання полягає в тому, що у вибаченнях є ризик поляризувати населення Нідерландів. Невисловлений страх перед вимогами більшої компенсації відлунює опір Амстердама скасуванню рабства, що був продиктований фінансовими міркуваннями.
Страждання
І це незважаючи на звіт комісії, створеної міністерством внутрішніх справ, в якому говориться, що Нідерланди вибачилися за своє рабовласницьке минуле і визнали рабство і работоргівлю злочинами проти людяності. У доповіді говориться, що нинішній кабінет міністрів як правонаступник колишніх Нідерландів повинен вибачитися за «прямий або непрямий дозвіл» рабства і работоргівлі. «Йдеться не про визнання осіб винними, а про визнання державою Нідерландів страждань, завданих рабством».
Подальші рекомендації у звіті стосувалися щорічного національного дня пам’яті 1 липня, дня скасування рабства в 1863 році, створення національного музею рабства і більш всебічного вивчення рабовласницького минулого країни у школах.
Однак Рютте все ще користується підтримкою незначної більшості голландського населення, яка стверджує, що нинішнє покоління не може нести відповідальність за помилки минулих поколінь. Інші відзначають, що було прохання вибачити за допомогу Нідерландів нацистам у Голокості, а також за свавілля і жорстокість голландських солдатів під час війни за незалежність Індонезії. Вони підкреслюють, що, не просячи вибачення, коріння расизму і дискримінації належним чином не вирвати.
Тим часом, для більш глибокого усвідомлення цієї чорної сторінки голландської історії, місто пропонує безкоштовну книгу про рабовласницьке минуле Амстердама, а в Рейксмузеумі відбувається велика виставка, присвячена рабству.
Нідерланди були однією з останніх західних країн, що скасували рабство. На жаль, вони будуть одними з останніх, хто вибачиться.
До наступного тижня,
