Ім’я Боба Гаудзваарда, можливо, не є широко відомим серед читачів «Щотижневого слова», але воно заслуговує на те, щоб бути відомим.
Він помер минулими вихідними тут, у Нідерландах, у віці 90 років, і некрологи у світських і християнських голландських газетах вшановували його як християнського політекономіста і науковця, що був незмінно відданий біблійній справедливості та любові до ближнього.
Його життя, робота і літературні твори були для мене дороговказом протягом більш ніж п’ятдесяти років. Однією з перших його книг, з якою я познайомився, була «Aid for the overdeveloped West» («Допомога надмірно розвиненому Заходу»), опублікована на початку 1975 року. Її назва вказувала на повторювану тему його робіт – «економіка достатності». Назви інших книг, написаних ним у співавторстві, говорять про постійне джерело натхнення, яким він був для мене протягом цих п’яти десятиліть у моєму власному пошуку публічної теології, яка пропонує розуміння нашого сьогодення: «A Christian Political Option» («Християнський політичний вибір»), 1975; «Capitalism and progress: a diagnosis of western society» («Капіталізм і прогрес: діагноз західного суспільства»), 1978; «Idols of our times» («Ідоли нашого часу»), 1984; «Beyond poverty and affluence: towards an economy of care» («По той бік бідності та багатства: до економіки турботи»), 1994; «Globalization and the kingdom of God» («Глобалізація і Царство Боже»), 2001; «Hope in troubled times» («Надія в неспокійні часи»), 2007; «Beyond the modern age» («За межами сучасної епохи»), 2017.
Гаудзваард був добре відомий у колах, на які вплинув Абрахам Кайпер, у Нідерландах, Північній Америці, Кореї та Південній Африці. Я вперше зустрівся з ним у голландському центрі L’Abri поблизу Утрехта в 1975 році, невдовзі після мого приїзду до Нідерландів. Він був, як зазначено в одному з некрологів цього тижня, «винятково приязним і невибагливим».
Радикалізм
На той час він керував процесом злиття Антиреволюційної партії Кайпера (ARP) з Католицькою та Реформатською партіями в Християнсько-демократичну партію (CDA), вже прослуживши чотири роки в голландському парламенті у складі ARP. З 1971 року він викладав економіку та соціальну філософію як професор у Вільному університеті (Vrije Universiteit), заснованому Кайпером в Амстердамі. Ще в 1960-х він консультував прем’єр-міністра Нідерландів щодо створення Європейського економічного союзу. Пізніше, в 90-х роках, він очолював у Брюсселі Європейську екуменічну комісію з питань розвитку.
Постійно кидаючи виклик секулярним припущенням, що лежать в основі панівної економіки, Гаудзваард бачив «унікальний радикалізм Євангелія» у викритті «ролі демонічної сили в процвітаючому суспільстві». Він вважав, що економіку слід оцінювати в загальному контексті людського досвіду, включно з етичними та релігійними аспектами. Його докторська дисертація 1970 року «Неціновий дефіцит», що передувала доповіді Римського клубу 1972 року, започаткувала «економіку турботи» щодо таких екологічних дефіцитів, як чисте повітря, чиста вода і родючий ґрунт, кожен з яких є безцінним, але має справжню економічну цінність.
Книжка «Ідоли нашого часу» розкриває його розуміння ідеологій сьогодення: капіталізму, соціалізму, націоналізму, консерватизму та лібералізму, наприклад. Коли ідеологія абсолютизує частину доброго Божого порядку, вона стає ідолопоклонством, фальшивим одкровенням про «створення, гріхопадіння і викуплення», пропонуючи псевдо-розв’язання корінної проблеми світу.
О́брази
Тридцять років тому він писав у газеті «Trouw» про битву за душу Європи, ставлячи під сумнів відповідність різних образів, що використовувалися для опису континенту, який тоді виходив з розколу епохи холодної війни. Лех Валенса говорив про «Європу-фортецю», самозбагачуваний Захід, все ще відділений від Сходу срібною завісою, Меґі Тетчер бачила Європу як «мозаїку», тоді як Михайло Горбачов говорив про європейський «дім», що прихистив багатьох під своїм дахом.
Але в цих моделях бракує глибинного, духовного компонента, якого зазвичай уникають у політичних та економічних дискусіях, вважає Гаудзваард. З іншого боку, Жак Делор – «політик з баченням» – звернувся до церков Європи з проханням допомогти знайти «душу для Європи». Саме в цьому, на його думку, полягала основна проблема. Європа, колиска демократії та сучасної науки, також стала причиною обох світових воєн. Джерело великих світових революцій, Європа тепер зіткнулася з крахом усіх її власних ідеологій.
«Фортеця», «мозаїка» та «дім» – невідповідні о́брази, стверджував він. А ось притча Ісуса про блудного сина відображає глибоке зло континенту, який проголосив свою автономію і швидко розтринькує свою спадщину. І водночас цей образ дає надію! Європа мусить схаменутися, позбутися ілюзій і повернутися до Отця, який чекає на неї. Тільки тоді блудна Європа зможе переосмислити своє походження і долю і віднайти свою душу.
Востаннє я спілкувався з Гаудзваардом понад десять років тому на конференції, присвяченій Кайперу, у Вільному університеті в Амстердамі, коли він невимушено розмовляв з нами у невеликій групі за обідом у кафетерії.
Його більше немає серед нас, але його праці залишаються. Менш ніж за два тижні, коли ми зберемося в Брюсселі 9 травня, в День Європи, на День європейських студій (European Studies Day) в Каплиці Європи, а потім на Форумі «Стан Європи» (State of Europe Forum) 10 і 11 травня, нам варто звернутися до спадщини Боба – «надії в неспокійні часи».
До наступного тижня,
