Повертаючись минулого місяця додому зі Швейцарії, ми з дружиною їхали через східну Францію і проїжджали місто, в якому я бував раніше один раз або двічі. Почувши його назву, Ромк’є запідозрила, що я навмисно змінив маршрут, аби за своїм звичаєм «оглянути якесь важливе історичне місце».
Але насправді ми випадково потрапили в Люксей-ле-Бен, одне з багатьох місць, де великий Колумбан заснував чернечі общини з декількох тисяч молодих людей, намагаючись знову євангелізувати напівнавернених франків і досягти язичників-свевів шостого і сьомого століть.
Численні статуї і меморіальні дошки в центрі Люксея свідчать про те, що пам’ять про цього ірландського ченця серед французів (принаймні серед жителів цього міста) за 1400 років не потьмяніла. Одна із статуй вражає виразністю пози Колумбана: він стоїть, витягнувши вперед руку з палицею, а інша рука відведена назад, над головою, немов він збирається виголосити сильну пророчу промову. У нього кельтський постриг, тобто поголена передня частина голови від вуха до вуха – знак рабства, прийнятий кельтськими ченцями, що означає повну відданість Ісусу як пану.
За декілька сотень метрів від нього, перед абатством, названим на честь його засновника, стоїть ще одна велика бронзова скульптура Колумбана. Довгий вишуканий напис змальовує «засновника і покровителя» міста як «апостола з вогненною душею і невтомного ходока до зірок, чиє променисте сонце сяяло впродовж всього високого середньовіччя». Наступний абзац пишної поетичної похвали завершується фразою, написаною великими літерами: LE SAUVEUR DE LA CIVILISATION (СПАСИТЕЛЬ ЦИВІЛІЗАІЇ).
Вороги і вигнання
Спаситель? цивілізації?! Справді?! Чи це просто галльська гіпербола? Тільки не для французів Люксей-ле-Бена і не для багатьох сучасних ірландців. Для них Колумбан – колосс історії, що очолив у самому серці Європи рух безстрашних мандрівних проповідників, які стали відомими як «наставники народів і вчителі королів», оскільки вони змінили історію Європи.
Після 25 років чернечого життя в Бангорі, що неподалік сучасного Белфаста, 50-літній Колумбан вирушив з дванадцятьма супутниками до Галлії. Це було близько 590 року. Християнізація франків, розпочата майже за сто років до цього, в аристократичних і політичних колах загальмувалася. Новоприбулі з Ірландії принесли з собою свіжий апостольський і євангелізаційний динамізм і швидко заснували чернечі общини в Аннегре, Фонтене і серед руїн Люксея, римського міста, розореного гуном Аттілою у 451 році. Незабаром Люксей став найважливішим і процвітаючим монастирем у Галлії, де вдень і вночі відбувалися невпинні молитви і богослужіння.
Апостольське та безкомпромісне завзяття Колумбана нажило йому ворогів і у вищих колах – і через два десятиліття він був вигнаний з Люксея. Не заспокоївшись, сміливий євангеліст вхопився за можливість стати першопрохідцем в інших регіонах. Будучи вже в похилому віці, він подався в Альпи. Молодші та менш міцні брати, нездатні витримати його темп, дорогою відставали від нього і, зупиняючись в різних селищах, засновували свої власні общини, які стали згодом історичними монастирями, такими як Люр у Франції і Санкт-Галлен у Швейцарії. Перейшовши в Ломбардію на півночі Італії, чернець, якому було вже за сімдесят, побудував свій останній монастир в Боббіо, де і помер у 615 році. Боббіо, який діє і донині, став місцем, де пізніше святий Франциск виплекав свою любов до Божого творіння.
Скрипторій і бібліотеки
Колумбан був першим ірландцем, який залишив після себе солідну літературну спадщину, і тим, про кого написали біографію. Його спадщина містила не лише його власні листи, вірші та проповіді, що розкривають ірландський гумор і вплив письменників-класиків. Він також заснував спільноту, яка налічувала понад шістдесят (за деякими даними, сто) монастирів зі скрипторіями і бібліотеками у Франції, Німеччині, Італії, Швейцарії, Австрії та Чехії. Там класичні латинські праці, втрачені для решти Європи внаслідок нашестя варварів і падіння Риму, були скопійовані з рукописів, що збереглися в «країні святих і вчених», і доповнені ілюстраціями, пунктуацією, поділом слів та дрібними або малими літерами. Ці безцінні томи в палітурках ручної роботи потім вручну переносилися через гори і долини і поширювалися по всьому європейському материку, щоб знову прилучити людей до класичної освіти і праць ранніх отців церкви. «Хай куди ірландці йшли – писав американо-ірландський професор Томас Кегілл, – вони приносили з собою свої книги, багато з яких століттями не бачили в Європі. Вони прив’язували їх до поясів… так само, як колись ірландські герої прив’язували до поясів голови своїх ворогів. Так ірландці врятували цивілізацію».
Кажуть, що Колумбан справив більший вплив на Францію і Європу, ніж будь-який інший ірландець, який живе нині чи в минулому. Колишній президент Ірландії Мері Макеліс в оцінці Колумбана пішла ще далі, коли в 2015 році, в 1400-ту річницю смерті ченця, озвучила для ірландського телебачення фільм під назвою «Людина, що врятувала Європу». У фільмі (який я дуже рекомендую), доступному в Інтернеті під новою назвою «Монах, який об’єднав Європу» («The monk who united Europe»), Макеліс цитує Робера Шумана, котрий називає Колумбана «святим покровителем усіх тих, хто сьогодні прагне побудувати об’єднану Європу». «Його ідеї врятували Європу тоді, – каже Макеліс, представляючи фільм, – і вони знову потрібні сьогодні».
До наступного тижня,
