Давно передбачуване падіння Бориса Джонсона, що відбулося цього тижня, ставить усіх нас перед запитанням: хто я – правдо-спотворювач чи правдо-шукач? Чи формую я істину відповідно до своїх бажань, чи свої бажання відповідно до істини?
Істина має значення на кожному рівні життя та суспільства – у наших оселях, спальнях, школах та офісах, а також у залах засідань, лекційних аудиторіях та коридорах влади. На жаль, ми живемо в суспільстві «пост-істини», сформованому протягом століть спочатку Біблією, а потім відкиданням Біблії. В останні роки брехня про Brexit, COVID-19, вкрадені вибори, вторгнення в Україну та гендерні питання стала щоденним новинним контентом.
Ісая свого часу сказав про це так: «І правосуддя назад відступилося, а справедливість здалека стоїть, бо на майдані спіткнулася істина, правда ж не може прийти» (59:14).
Де нам шукати напрямок у ці небезпечні часи? Бо, як попереджає нас професор Гарвардського університету Тімоті Снайдер, «пост-істина – це перед-фашизм». Без істини немає ні довіри, ні щирого спілкування, ні справжньої спільноти, ні правдивої демократії. Лише маніпуляції. Що ми, звичайні люди, можемо зробити в повсякденному житті, щоб шукати і захищати істину?
Девіз
Минулої середи, коли в Лондоні відбувалися численні відставки урядовців, що призвели наступного дня до відставки прем’єр-міністра, чехи вшановували пам’ять національного героя, який загинув мученицькою смертю, відстоюючи істину.
Адже 6 липня 1415 року під час папського собору в Констанці Ян Гус був спалений на багатті як єретик. Ректор Карлового університету в Празі, Гус перебував під впливом Джона Вікліффа, вчення якого поширилося в Празі через богемських студентів Оксфорда. Гус, який мав популярність завдяки своїм проповідям місцевою мовою, а не латиною, критикував католицьку церкву за продаж індульгенцій, симонію та інші практики.
Викликаний на Констанцський Собор, Гус був кинутий до в’язниці, незважаючи на те, що мав імператорську охоронну грамоту. Звідти він написав листа, в якому напоумлював своїх послідовників у Празі «шукати істину, чути істину, пізнавати істину, любити істину, говорити істину, дотримуватися істини та захищати її до смерті, бо істина зробить вас вільними».
Девіз Гуса «Правда переможе» («Pravda víťazí») був узятий чеським дисидентом Вацлавом Гавелом, коли той став президентом своєї нової демократичної країни після повалення комунізму в 1989 році. Він залишається національним девізом і досі і, витиснений на президентському штандарті, майорить над палацом у Празькому Граді. Сам Гавел наполягав на тому, що «правда і любов повинні перемогти брехню та ненависть».
Павутина брехні
На Гавела також вплинув російський дисидент Олександр Солженіцин, який закликав своїх радянських співгромадян стояти за правду перед обличчям системної несправедливості та брехні. Словами, які знову актуальні для нинішньої путінської Росії, він звертався до тих, хто мав спокусу «жити комфортно і не розгойдувати човен». Тим, хто говорив собі: «Яке це стосується нас? Ми нічого не можемо вдіяти», він відповдав: «Ні, можемо!»
«…найпростіший, найдоступніший ключ до нашого звільнення: особиста неучасть у брехні! Нехай брехня все покрила, нехай брехня усім володіє, але в найменшому упрімося: нехай володіє не через мене! І це – проріз в уявному кільці нашої бездіяльності! — найлегший для нас і найруйнівніший для брехні. Бо коли люди відсахуються від брехні — вона просто перестає існувати. Як зараза, вона може існувати тільки на людях».
Солженіцин закликав своїх читачів не підписувати, не писати і не друкувати спотворення правди; не говорити та не повторювати брехню у приватній чи публічній розмові; не сприяти спотворенню істини «чи то в живопису, чи у скульптурі, фотографії, технічних науках чи музиці», «не наводити вирвані з контексту цитати на догоду комусь, для облаштування свого гнізда, для досягнення успіху в роботі, якщо вони не точно відображають суть питання»; не «передплачувати і не купувати газети чи журнали, у яких спотворюється інформація та приховуються основні факти»; і «негайно залишати збори, засідання, лекцію, виставу чи фільм, якщо промовець говорить неправду, поширює ідеологічну нісенітницю чи безсоромну пропаганду».
Солженіцин надихнув духовне повстання, яке зрештою допомогло розвалитися картковому будиночку марксизму. П’ятдесят років по тому нам потрібне нове духовне повстання проти павутиння брехні, котру плетуть надто багато наших лідерів та співвітчизників у соціальних мережах. Нам потрібно прислухатися до закликів Солженіцина відмовитися від брехні, а також до напучувань Гуса «шукати істину, чути істину, пізнавати істину, любити істину, говорити істину, дотримуватися істини та захищати її до смерті».
P.S. Сьогодні 9-е число місяця, а отже цього вечора, о 18:00, ми проводимо «Шуманські бесіди» (Schuman Talk). Дві мої колеги із Центру Шумана, які виросли в комуністичному світі, порозважають зі мною про те, як зловживання мовою спотворює реальність, як тоді, так і сьогодні. Аніта Ленсдаун з Риги, Латвія, та доктор Марі Блаж із міста Ясси, Румунія, продовжать тему пошуку та захисту істини. Обіцяю змістовну дискусію!
До наступного тижня,
