У ці довгі темні зимові ночі (сьогоднішня ніч найдовша) ми беремо надію, світло і натхнення у зірок.
Коли хмарне нічне небо ховає від нас зірки, ми створюємо свої власні. Вони з’являються у вуличних прикрасах, вітринах магазинів, у формі печива та на верхівках наших різдвяних ялинок.
Зірки завжди надихали, говорячи нам про диво і надію. Давним-давно наші предки вважали, що долю людини визначають зорі. Схоже, сьогодні багато хто повертається до цієї давньої віри. Навіть в атеїстичних колах зірка була символом натхнення. Радянські архітектурні споруди незмінно увінчувала велика червона зірка, символ революції.
Проте зорі завжди спонукали людину думати про вічне і трансцендентне. Подібно до псалмоспівця, ми вдивляємося в чисте нічне небо і захоплюємося безліччю зірок, вражені незбагненними розмірами космосу і таємницею нашого людського буття:
«Коли бачу Твої небеса, діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Псалом 8)
У дитинстві ми співали: «Зірко, зіронько, світи! От би знати, яка ти…» Коли ми виросли, то дізналися, що зірка – це просто вогняна куля, розташована на неймовірно далекій відстані. Насправді, зірки, світло якої ми бачимо, дивлячись у нічне небо, там нема: у тій точці вона була мільйони років тому, коли промені світла, що дійшли до нас сьогодні, вирушили у свою довгу подорож.
Ірраціональне
З погляду науки, в цьому немає жодних підстав для надії. То чому ж зірки надихають нас? Особливо та зірка, за якою мудреці йшли до Віфлеєму, як ми бачили в незліченних шкільних п’єсах минулого тижня. Наскільки це ірраціонально? Є падаючі зірки і супутники, котрі схожі на зірки. Але зірки не рухаються повільно небосхилом і не зупиняються над окремими будинками! Це більше схоже на НЛО! Або на дрон.
Це ірраціонально. Як і захоплення людей зірками, особливо в цю пору року. Як і загальнолюдський потяг до сенсу, духовності, справедливості, краси, свободи та гармонії правильних стосунків. Жодна з цих цінностей не може бути повністю раціонально обґрунтована, але всі вони мають відгук у кожному людському серці. Ми якимось чином знаємо, що вони належать до вищої та вічної реальності. Послання ангелів про «мир на землі та добру волю для всіх людей» все ще озивається в людських серцях повсюдно – особливо після 1035 безглуздих і трагічних днів війни в Україні.
Всупереч усьому, зірка залишається універсальним символом надії та прагнення. Сам Вінсент ван Гог знаходив у зірках надію і розраду. «Коли всі звуки стихають, під зорями чути голос Бога», – писав він у своєму щоденнику. Сузір’я нічного неба говорять про «Божу любов і змушують замислитися над словами: “ Я з вами повсякденно аж до кінця віку!”», – написав він якось своєму братові Тео.
Чарівництво
Знаменита робота Вінсента «Зоряна ніч» з її завихреннями на нічному небі передає його власний духовний шлях від темряви і лицемірства голландської церкви до зустрічі з Богом у природі. Варто пам’ятати, що ця робота, яка не перестає надихати мільйони людей по всьому світу, була написана в дуже темний період життя художника, під час його 12-місячного перебування в психіатричній лікарні.
Менш відома картина митця «Зоряна ніч над Роною» (фото вгорі) була написана роком раніше (1888) і підкреслює його давнє захоплення зірками. Він сам писав: «Чітко усвідомлюйте присутність зірок і нескінченність у височині. Тоді життя здаватиметься майже чарівництвом».
Минулого місяця я стояв на місці, де Вінсент намалював цю сцену, – на березі Рони, там, де вона протікає через Арль, що на півдні Франції. Але я не бачив зірок. Без сумніву, вони були там і такими, якими бачив їх Вінсент. Але вдень вони були невидимі. Зірка нашої Сонячної системи – Сонце – затьмарювала їх. Адже ми бачимо зорі лише в темряві. А найяскравіше вони світять найтемнішої ночі.
Коли Павло закликав филип’ян «сяяти, як світила» (до Филип’ян 2:15), він припускав, що вони живуть у світі темряви. Він не думав про Різдво, коли писав ці слова. Різдва, такого, як ми знаємо, ще не існувало. Павло та його одновірці жили в дуже язичницькій культурі, «серед лукавого та розпусного роду». На цьому темному тлі апостол хотів, щоб життя филип’ян «сяяли, як зорі».
Хай би якими темними не були наші обставини цього Різдва – війни, хвороби, корупція, розчарування, – Павло закликає нас «сяяти, як зорі».
До наступного тижня,
