Новий рік – це привід замислитися і прийняти рішення, зазирнути вглиб себе і запитати себе, чи на правильному ми шляху.
Картина Яна Вермера «Жінка з терезами» є безмовною візуальною притчею для цього моменту. У своїй новій книжці про голландського митця, яку я цитував минулого тижня, Ендрю Грем-Діксон припускає, що жінка символізує Марію, сестру Марти, яка досліджує своє серце, зважуючи не золото, а власну совість. За нею висить картина «Страшний суд».
Можливо, стоячи на порозі ще одного року війни, поляризації та недовіри, ми повинні роздумувати не лише про особисте самовдосконалення. Можливо, нам слід поставити собі запитання, яке митрополит Андрій Шептицький поставив своїм співвітчизникам: Як нам упорядкувати свій дім?
Шептицький – одна з постатей, які надихають. Я познайомився з ним під час моєї подорожі до Києва минулого року. На жаль, не особисто. Він помер у листопаді 1944 року. Шептицький пережив дві світові війни та Голодомор під час сталінського терору, коли в 1930-х роках Москва заморила голодом мільйони українців. Він був главою Української греко-католицької церкви, пов’язаної з Римом, яка стратегічно розташовувалася на духовній межі Великої схизми. Він був, мабуть, найвпливовішою постаттю в українській церкві у 20-му столітті.
Пишучи в період потрясінь, пов’язаних з імперією, війною та національним відродженням, Шептицький наполягав, що тривале оновлення починається з особистого навернення, а не лише з інституцій. Він стверджував, що суспільство не може оздоровитися, якщо його громадяни відмовляються досліджувати власні серця. Моральний занепад на верхівці підтримувався моральною байдужістю внизу. Перш ніж вимагати справедливості від інших, ми повинні запитати себе, чи живемо ми самі справедливо.
Незрима архітектура
На думку Шептицького, цей внутрішній порядок поширюється і назовні. Здоров’я нації залежить від здоров’я її сімей, а це, своєю чергою, залежить від цілісності особистості. Чесність, вірність, стриманість і відповідальність не є приватними чеснотами; вони є незримою архітектурою суспільного життя. Коли в домівках панують страх, нечесність або байдужість, держава зрештою відображатиме ті самі негаразди.
Самоаналіз не означає відхід від світу. Навпаки, Шептицький застерігав, що благочестя, відокремлене від соціальної відповідальності, стає зрадою вірі. Справедливість, милосердя і смиренність – повторюючи давні слова пророка Міхея – повинні формувати економічне життя, політичні рішення і спосіб здійснення влади. Милосердя без справедливості сентименталізує страждання; справедливість без милосердя перетворюється на жорстокість; смиренність без мужності переходить у пасивність.
Самоаналіз повинен поширюватися і на наш політичний вибір. Шептицький поважав владу, але відмовлявся її сакралізувати. Він наполягав, що лідери є слугами спільного блага, а не його власниками. Тому громадяни, незалежно від того, чи є вони віруючими чи ні мають як право, так і обов’язок вимагати від влади звіту – мирно, правдиво і наполегливо. Мовчання перед обличчям несправедливості – це не нейтральність, а співучасть. Християнство, яке благословляє владу, відмовляючись закликати її до покаяння, ризикує стати апологетом тих зловживань, яким колись чинило опір. Коли церковні лідери вимагають покаяння від суспільства, але звільняють від цього тих, кого вони підтримують політично, довіра до них підривається.
Дехто з нас, можливо, щиро підтримував або голосував за лідерів, оскільки вони обіцяли відновити те, що було зруйновано в суспільстві. Однак якщо на практиці вони проводили політику, що характеризувалася дискримінацією, спотворенням правди, порушенням прав людини, збагаченням, помстою та зневагою до справедливості, нашою реакцією має бути свідоцтво та покаяння. Цього року ми надто часто бачили мовчання, раціоналізацію або відвертий захист поведінки, яка суперечить біблійним нормам. Ми бачили повсюдне небажання визнавати моральні провали політичного керівництва, особливо коли це керівництво обіцяє нам владу, захист або культурні привілеї.
Духовність і сенс
Інший вид самоаналізу закликав провести Робер Шуман, коли сказав, що європейський проект не повинен бути лише економічним і технологічним – йому потрібна душа. Коли Жак Делор був президентом Європейської комісії, він закликав релігійних лідерів допомогти знайти душу Європи, тобто духовність і сенс, без яких, як він попередив, «гра буде закінчена».
Цього року ми маємо нову спрямованість у роботі Центру Шумана, відповідаючи на виклик, який залишили нам ці два «батька Європи»: пошук душі Європи. Зокрема, з Україною як лакмусовим папірцем. Що означатиме відбудова цієї пошматованої війною країни на духовних і моральних засадах? І що це може означати для інших європейських країн?
Боротьба і жертви України пробудили в людях прагнення до морального відродження. Церковні та політичні лідери звертаються по підтримку за межі своїх кордонів. Ідеали революції на Майдані – гідність, справедливість, свобода, правда – відображають глибокий моральний і духовний імпульс. Ці ідеали випливають із біблійного бачення людини як істоти, створеної за образом Божим, що є основою прав людини та рівності. Без цього трансцендентного розуміння ми ризикуємо звести поняття «свобода» та «гідність» до влади чи власних інтересів.
Розпочинаючи новий рік, ми будемо змушені поставити неприємні запитання собі особисто, нашим сім’ям і націям. Чи будуємо ми спільноти, чи регресуємо до рівня племен? Чи вимагаємо ми від наших лідерів чесності, водночас виправдовуючи відсутність її у себе?
Шептицький вірив, що навіть у найтемніші часи можливе моральне відродження. Тож нехай цього року ми впорядкуємо власний дім і тим самим допоможемо закласти міцний фундамент справедливості, милосердя, смиренності та правди на наступний рік.
Доктор Койзіс допоможе нам знайти своє місце як християнам у сьогоднішньому заплутаному політичному ландшафті. Настійно рекомендую! П’ятниця, 9 січня, 18:00 за центральноєвропейським часом: youtube.com/c/schumantalks
До наступного тижня,
