Кілька днів тому ми з дружиною, здійснивши десятихвилинну велосипедну поїздку від нашої квартири в центрі Амстердама, опинилися біля нового меморіалу в колишньому єврейському кварталі.
Ми проминули Португальську синагогу XVII століття, яка й досі діє, і Єврейський історичний музей, розташований в чотирьох колишніх синагогах. Два жовтих трикутника височіли над пішохідною доріжкою, утворюючи велетенську зірку Давида – суворе нагадування про похмуру історію цього району.
Перед мостом через Ньюве Кейзерсграхт, ми побачили лабіринт з гострокутних цегляних стін і блискучих поверхонь з нержавіючої сталі, в яких віддзеркалюються навколишні дерева і будівлі. Це нещодавно відкритий меморіал Голокосту, присвячений євреям і циганам сінті та рома, які стали жертвами нацистських звірств. Кутасті стіни меморіалу, спроектовані польсько-американським архітектором Даніелем Лібескіндом, утворюють на івриті слово з чотирьох літер, яке означає «В пам’ять про».
За рік після принесення перших офіційних вибачень за потурання уряду переслідуванням євреїв під час війни прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте приєднався до короля Віллема-Олександра на відкритті Меморіалу Імен. Це перший меморіал з іменами всіх 102 000 голландських євреїв і 220 сінті та рома, убитих під час масових страт або в газових камерах Освенцима-Біркенау, Треблінки, Белжця, Майданека, Хелмно і Собібора; або померлих в результаті хвороби, голоду, виснаження чи рабської праці.
Майже через вісім десятиліть після їх знищення імена, дати народження і вік на момент смерті кожної людини тепер викарбувані на окремих цеглинах, таким чином у вцілілих родичів є нарешті місце, де вони можуть пом’янути своїх близьких.
Викарбувані на камені
На церемонії відкриття, яка транслювалася по національному телебаченню, Рютте заявив у присутності вцілілих і родичів: «Цей пам’ятник каже: Ні, ми не забудемо вас. Ні, ми не дозволимо стерти ваші імена. Ні, зло не скаже останнього слова».
Церемонія відкрилася виступом струнного квартету, який виконав композицію «Імена» (‘Names’), що з 2005 року звучить кожні п’ять років у Міжнародний національний день пам’яті жертв Голокосту, коли протягом шести днів і ночей 102 000 імен голландських євреїв-жертв війни безперервно зачитуються вголос як «словесний пам’ятник».
Ведучим церемонії був голландський актор, художник і вцілілий під час Голокосту єврей Йерун Краббе, який сам народився в голодному зимовому Амстердамі 1944 року. Він розповів про будинки, що стояли там, де зараз стоїть пам’ятник, в яких проживала невелика община з близько 200 євреїв з робітничого класу.
«Усі вони були вбиті, безіменні, десь далеко, у них немає могил, їхні імена розвіяв холодний вітер. Але тепер вони повернулися, назавжди, навічно викарбувані на камені. Ми можемо бачити їх, читати, доторкатися до них, вимовляти ці імена. І це добре, бо, згідно з єврейською традицією, людина дійсно забута, коли її ім’я більше не вимовляється».
Проходячи вздовж стін з іменами, ви зустрічаєтеся з масштабністю трагедій і травм, що вирвали зі звичайного плину життя і кинули в небуття бабусь і дідусів, онуків та онучок, батьків і братів, немовлят і старих, цілі сім’ї з декількох поколінь. Голоси поблизу нас вигукнули: «А ось і танте Бетьє!»
Кожна цеглина представляє живу людину, чийогось батька, дочку, двоюрідного брата чи сестру, коханого, когось, хто, можливо, гуляв цією вулицею, грався в цьому районі, когось, створеного за образом Бога.
Гідність?
Я згадав Старий єврейський цвинтар у Празі, де ми з дружиною побували на початку 1990-х років, невдовзі після падіння комунізму. Нацистська окупація Богемії та Моравії призвела до депортації і вбивства 263 000 євреїв. Комунізм після війни продовжив правління гнобителів. У будівлі, яка служить входом, ми зачудовано спостерігали, як робітники старанно виводили каліграфічні написи імен тисяч євреїв, жертв фашистського світогляду, який приніс у жертву владі гідність життя. Матеріалістичний комунізму не мав причин для відновлення втраченої індивідуальності кожної вбитої людини. Тільки після того як обидва безбожних режими відійшли в минуле, можна було знову взятися за відновлення пам’яті про кожну людину.
Бо єврейське розуміння особистості та гідності коріниться в одкровенні давньоєврейських писань, Танах, про те, що кожна людина була створена за образом і подобою Божою. Відкидаючи Бога, ми відкидаємо всі підстави для людської гідності та прав людини. Адже якщо homo sapiens – усього лише малоймовірна примха всесвіту, продукт випадкової еволюції мулу плюс час, то звідки взятися поняттям людської гідності, святості та цілі?
Танах, єврейська Біблія, повен імен людей. Він закликає нас пам’ятати і не забувати. Святе Письмо – єдине з усіх сакральних писань, що серйозно ставиться до історії. Дяка Богу за євреїв, чиє безперервне існування продовжує нагадувати нам про Божу руку в історії.
P.S. Послухайте сьогодні (або пізніше) розповідь Джошуа Сірла з коледжу Сперджена в Лондоні про українську революцію гідності.
До наступного тижня,
