Відновлення спільноти

10 Серпня, 2020

Минулого тижня учні нашої літньої школи та онлайн-учасники – від Фінляндії за Полярним колом до Гавайських островів у Тихому океані – як «віртуальні паломники» простежили історію змін в Ірландії та Великобританії, що відбулися протягом першого тисячоліття завдяки створенню спільнот, які відображали в своєму житті Ісуса.

Спільноти, а не церкви, були будівельними блоками християнства, яке св. Патрік приніс зі своєї рідної Британії в Ірландію, куди повернувся до своїх колишніх викрадачів після періоду чернечого життя в Галлії. Кам’яні башти, пасіки й каплиці, розкидані по всій Ірландії, – збережені фрагменти цих спільнот, що налічували іноді 3000 чоловік, де молодь і люди похилого віку, чоловіки й жінки разом жили, молилися, прославляли Бога, працювали, вчилися і благовістили.

Яскраві та вишукані рукописи, що зберігаються сьогодні в бібліотеках і соборах, дають нам уявлення про творчість, ясність розуму, наполегливість та майстерність, які розвивалися в цих общинах. Життєві принципи кельтів насамперед ґрунтувалися на взаєминах, оскільки спиралися на зроблений Іваном в його Євангелії та посланнях акцент на любові, що іноді суперечило більш ієрархічному, командно-структурному підходу Римської церкви. Хоча пізніше, після доленосного синоду Вітбі в 664 році, кельтський рух був підпорядкований Риму, він продовжував формувати і надихати безперервні хвилі місіонерів, подібних до св. Чеда, який служив англам, апостольського служіння св.Вілліборда у Фризії, і св. Боніфація серед германських племен.

Багато кельтських общини пізніше стали бенедиктинськими монастирями і утворили велику спільноту по всьому континенту, що сприяло зародженню і розвитку європейської цивілізації. Чого це може навчити нас у питаннях співпричетності, взаємозалежності та взаємної довіри в сучасній Європі?

Метод спільноти

Вчора ввечері, після закінчення літньої школи, в нашій щомісячній «Шуманський бесіді» основна увага приділялася важливості «спільноти» для майбутнього Європи, особливо для Європи після Covid і брексіта. Три наукових експерти, добре знайомих зі створенням того, що колись називалося Європейською спільнотою, приєдналися до мене в нашій віртуальній студії, аби дослідити актуальність розуміння «спільноти» Шуманом.

Маргрит Крайтенбург (Нідерланди), Вольфганг Палавер (Австрія) і Вікторія Мартін де ла Торре (Іспанія) розповіли про біблійні засади концепції спільноти Робера Шумана, що лежить в основі проекту, який він запропонував до обговорення рівно 70 років і три місяці тому. (Ми проводимо ці «Шуманський бесіди» 9-го дня кожного місяця о 18:00 з метою привернути увагу до Декларації Шумана, запропонованої ним у Парижі 9 травня 1950 року о 18:00).

Вікторія пояснила первинну соціологічну відмінність між «спільнотою» як природною родинною групою, в якій народжується кожна людина, і «суспільством», більш широкою групою, в якій люди, не знайомі одне з одним, пов’язані на договірних і функціональних засадах. Спільнота пов’язана зі стабільністю і минулим; суспільство – з прогресом і майбутнім і передбачає усвідомлені рішення його членів. Однак це визначення може призвести до ексклюзивізму, втрати людської гідності та свободи за авторитарних режимів. Як, наприклад, було у Франції, коли під час нацистської окупації при маршалі Петені визначення «бути французом» виключало євреїв і не-католиків, породжуючи таким чином ксенофобію.

Шуман, сам благочестивий католик, бачив небезпеку цього ексклюзивізму, котрий, як вказала Вікторія, перевтілюється в сучасний популізм. Шуман і його колеги свідомо вибрали слово «спільнота» для опису інститутів, що формуватимуть європейський проект; процес прийняття рішень став називатися «методом спільноти».

Надто важливо

Процес інтеграції, що базується на цьому «методі спільноти», було розпочато 9 травня 1950 року. Спираючись на основні християнські цінності в питаннях людської гідності, пошуку загального блага і вибору солідарності, він вимагав інклюзивності, яка охоплювала б віуючих не-католиків і секулярістів-просвітників. Отці-засновники були в здебільшого з прикордонних регіонів Франції, Німеччини та Італії, і були добре знайомі з представниками різних культур і верств населення. Починаючи з сім’ї, «спільнота» поширилося концентричними колами, охопивши врешті-решт все людство.

Персоналістичне розуміння спільноти було відкрите для різноманітності та трансценденції, або духовного, пояснив Вольфганг, і ґрунтувалося на добровільній участі, а не на силі і тиску. Вікторія додала, що «метод спільноти» означає, що до кожної нації будуть ставитися на рівних умовах, коли більш сильний не буде домінувати над більш слабким, захищаючи, а не знищуючи державність. Держави повинні прагнути до загального блага, а не до домінування. Прощення і примирення повинні були стати основними цінностями.

Разом ми обговорили заяву Шумана про те, що «перш ніж стати військовим альянсом або економічною одиницею, Європа повинна бути культурною спільнотою», і задали питання, чи не стоїть у нас віз попереду коня. Чому в 1993 році назва «Європейська спільнота» було замінена на «Європейський союз»? Вікторія вважає, що британці віддали перевагу більш функціональний концепції терміну «союз» перед розумінням «спільноти» як побудованої на взаєминах.

Вона запитала, чи не час повернути проекту назву і значення «спільноти». Вольфганг і Маргрит додали, що для цього потрібно буде залучити широкий загал: в розмові про Європу завтрашнього дня повинні також брати участь лідери релігійних общин, молодь і діти. Ця розмова надто важлива, щоб довірити її тільки політикам.

До наступного тижня,

 

 

 




Напишіть відгук