Доки, Господи?

31 Серпня, 2020

Минуло майже шість місяців з початку карантину в Європі, а ми й досі не маємо чіткої відповіді на запитання псалмопівця: «Доки, Господи?» (Пс.13) 

Спочатку ми думали, що це питання декількох тижнів; потім визнали, що можуть минути місяці, перш ніж зможемо повернутися до «нормального» життя. Тепер ми чуємо, що можуть минути роки, перш ніж ми повернемося до способу життя, який був до «корони», – коли ми подорожували світом, обіймали друзів і родичів, співали в церкві, кричали на футбольних матчах і юрмилися в ресторанах, кав’ярнях і барах … якщо це взагалі коли-небудь повернеться.

Пандемія далека від того, щоб «зникнути навесні», вона як і раніше викликає більше запитань, ніж відповідей. Чи скоро будуть доступними вакцини? Чи унеможливить вакцинофобія груповий імунітет? Чи відновиться коли-небудь глобальне авіасполучення? Як це вплине на сім’ї у довгостроковій перспективі? на шлюби? на покоління дітей, процес навчання  яких був порушений? Коли ми з дружиною зможемо полетіти до Нової Зеландії побачитися з моєю 97-річною матір’ю?

Доки, Господи? Минуло півроку, а до пуття ніхто нічого не знає.

У перші тижні карантину я порозсилав друзям і колегам далекоглядну статтю з журналу Praxis Journal під назвою «За межами урагану». Тоді як некомпетентні політичні лідери применшували серйозність кризи, нехтуючи думкою і застереженням фахівців і професіоналів, автори статті закликали своїх читачів визнати COVID-19 не просто чимось, що потрібно «пережити» протягом декількох днів або тижнів. Радше, ми зіткнулися як мінімум з економічним і культурним ураганом. Так, вижити означало втекти в ізоляцію на найближчі тижні, але, найімовірніше, це був початок «довгої суворої зими», яка вимагає повного перепланування життя. Цілком можливо, що ми були на межі «невеликого льодовикового періоду» – змін, які трапляються вкрай рідко і на довгі роки перевертають наше життя і роботу наших організацій.

 «Ми не повернемося до нормального стану», – попереджали автори, цитуючи статтю MIT Technology Review, в якій говориться, що соціальне дистанціювання збережеться надовго. Криза COVID-19 може закінчитися тільки тоді, коли вакцина буде доступна (і застосована), або коли достатня кількість населення світу (дві третини?) заразиться і, відтак, виробить імунітет (?); при цьому неминучі величезні людські та економічні втрати.

Однак ця пандемія, ймовірно, не є «великою», згідно з Майклом Остерхолмом і Марком Ольшакером, про що вони говорять у своїй книзі «Найсмертоносніший ворог» (2017), де  є розділ про коронавіруси, який називається «SARS та MERS: провісники прийдешніх подій». «Яким би жахливим він не був, COVID-19 повинен слугувати попередженням про те, наскільки серйозною може бути пандемія», – пишуть автори в номері часопису Foreign Affairs за липень-серпень.

Отже, які уроки ми повинні взяти з цієї пандемії?

По-перше, ми повинні підготуватися до набагато гірших реалій, які рано чи пізно настануть. У всьому світі від COVID-19 померло менше мільйона людей, п’ята частина з них – американці. Пандемія грипу 1918 року забрала життя 100 мільйонів людей, що еквівалентно 400 мільйонам сьогодні. Проте вірогідність того, що ми зможемо підготуватися краще в майбутньому, невисока. Як зауважив один з колишніх співробітників Білого дому, лідери «роблять те, що легко, і отримують негайну вигоду, а не те, що важко, де ймовірність отримання вигоди далека». Це не нове: Даніель Дефо писав у 1665 році, що лондонська влада спочатку намагалася ігнорувати бубонну чуму, приховуючи від громадськості інформацію, аж доки не став очевидним сплеск смертності.

По-друге, нам необхідно і далі фокусуватися на нашій місії в помісних церквах і місіонерських організаціях, а не на тому, щоб наполегливо дотримуватися засобів і методів, до яких ми вдавалися для виконання цієї місії в минулому. Настав час усе переоцінити. Запитайте, що Бог хоче, щоб ми робили інакше. Будьте готові до нових можливостей і нових викликів, покладаючись на суверенітет Бога. Ми можемо бути вдячні за інтернет, який дозволяє общинам, сім’ям і друзям спілкуватися он-лайн так багато, як ніколи.

Чи буде церква після кризи COVID19 більше схожою на домашні общини ранньої церкви і не концентруватися на великих будівлях і формальних церемоніях константіанства?

Який вигляд могла б мати пост-коронакризова «Молодь з Місією», в арсеналі якої добре розроблені в епоху реактивних літаків короткострокові місії, міжнародні курси та євангелізаційні поїздки, так сильно обмежені зараз? Одна з цінностей МзМ – «знаходити в роботі нові підходи». Цього літа криза стимулювала нові способи реалізації наших програм у Центрі Шумана: он-лайн-Форум Держави Європа, який послужив поштовхом до проведення в форматі он-лайн щомісячних «Шуманських бесід»; он-лайн-тури Континентальної та Кельтської спадщини; гібридна Літня Школа Європейських Досліджень, що відбувалася оф-лайн в Амстердамі, до учнів якої могли долучитися у форматі он-лайн учасники з усього світу. 

По-третє, ми повинні прислухатися до попередження Петра «не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування» (1 Петра 4:12). Він погодився би з Павлом у тому, що «ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (До Римлян 8:38-39)

Разом з псалмопівцем, запитання якого залишається без відповіді, ми також можемо сказати: «Я буду співати Господеві, бо Він добродійство для мене вчинив…» (Псалом. 13:6)

До наступного тижня,




Напишіть відгук