Вінсент зустрічається з Рембрандтом

25 Вересня, 2021

Минулої неділі в церкві, що в самому центрі Амстердама, яку ми з дружиною відвідуємо, парафіянам представили 3600-презентацію з ефектом повної присутності, яка об’єднує мистецтво двох найвідоміших художників світу, Вінсента Ван Гога і Рембрандта ван Рейна.

Це була особлива презентація «Вінсент зустрічається з Рембрандтом. Нерозказана історія» (Vincent meets Rembrandt, The Untold Story), яка проходить в будівлі церкви як публічна виставка з початку літа.

У 1877-78 роках Ван Гог регулярно відвідував церкву Ноордеркерк (і багато інших церков), вивчаючи теологію, перед тим як вирішив стати художником. Одного разу він написав своєму братові Тео про жінку, яку побачив у церкві і яка нагадала йому картину Рембрандта «Спляча стара».

Останки «сплячого» Рембрандта лежать всього за 700 метрів від Ноордеркерк, у районі Вестеркерк. Художник-початківець приїхав до Амстердама зі свого рідного Лейдена через десять років після спорудження Ноордеркерк, на початку 1620-х років, коли в Амстердамі наставала Золота доба. Це одна з перших голландських церков, побудованих після Реформації. Церква зведена в формі грецького хреста, з кафедрою майже в центрі, що відображає протестантський акцент на центральній ролі Слова Божого, а не вівтаря. Великі вікна з безбарвного прозорого скла створюють світлий і відкритий інтер’єр.

На час 40-хвилинної світлозвукової презентації ці вікна були зашторені, що дозволило 38 проекторам спрямувати на стіни, вікна та стелю приголомшливий потік анімаційних зображень, об’єднавши роботи обох художників.

«Чарівник»

До того як стати художником, Вінсент захоплювався Рембрандтом як людиною і християнином, а не як живописцем. У своїх більш ніж 650 листах до Тео, які тепер широко визнані літературними шедеврами, він часто згадував свого наставника 17 століття, чиї роботи надихнули Вінсента на більшу частину добутків у його власній творчості. У тексті презентації, в якому за основу взято ці листи, ми чуємо, як Вінсент говорить: «Є щось від Рембрандта в Євангеліях або в Рембрандті від Євангелій».

Вивчаючи теологію, Вінсент відвідував Тріппен-хаус біля Ньюмаркта, який слугував державним музеєм до відкриття теперішньої будівлі Рейксмузеума, щоб побачити роботи Рембрандта. Працюючи в художній галереї в Парижі в середині 1870-х років, він був зачарований творами Рембрандта в Луврі. Десятиліття потому, в 1885 році, відвідавши щойно відкритий Рейксмузеум, він сказав Тео, що з радістю віддав би десять років свого життя за можливість просидіти два тижні перед «Єврейською нареченою», «вдовольняючись окрайцем черствого хліба для поживи». Про картину він писав: «Яке інтимне, яке нескінченно чуттєве полотно! Рембрандт так глибоко проникає в таємниче, що говорить те, для чого немає слів у жодній мові. Рембрандта справедливо називають чарівником».

Хоча листи Вінсента ясно показують його інтерес до «чарівника» протягом усього його короткого життя, це не помітно в його стилі. Іноді він базував свої роботи безпосередньо на Рембрандті: наприклад, його колірна інтерпретація офорту «Воскрешення Лазаря», написана незадовго до його власної трагічної смерті в 1890 році. Ван Гог хотів наслідувати ідеї та наміри Рембрандта, але не його стиль 250-річної давності. Він прагнув по-своєму виразити душу людини, портрет якої писав, як це робив майстер. Вінсент вважав Рембрандта реалістом, що працює з натури, але зображує надприродне як щось «природне».

Неперевершений

У своїх працях Вінсент часто посилався на те, що він називав «вищим, найвищим, нескінченним», коли описував духовність творчості Рембрандта. Він використовував жовтий колір для зображення божественної присутності в природі, наприклад, у соняшниках, пшеничних полях, сонці та місяці, в освітлених вікнах будинків уночі, або синій – для позначення нескінченного, вічного. Приміром, «Їдці картоплі» і «Нічна тераса кафе» (Cafe Terrace at Night) натякають на Таємну вечерю.

Нещодавно сплив ранній начерк Вінсента під назвою «Виснажений» (Worn out), який зображає старого селянина, що сидить на стільці з опущеною на руки головою. Він відтворив цей етюд у вигляді літографії, а потім, в останній рік свого життя, у вигляді картини, одягнувши старого в робочий комбінезон синього кольору – кольору вічності. На картині під назвою «На порозі вічності» (At Eternity’s Gate) зображений чоловік перед каміном, полум’я якого відображає швидкоплинне людське життя, мерехтливе і згасаюче. «Один з найсильніших доказів існування «quelque chose là-haut» («чогось вищого»), – писав Вінсент своєму братові, – а саме, існування Бога і вічності – (міститься), безперечно, в нескінченно зворушливому образі такого маленького старого, чого він сам, можливо, не усвідомлює, коли тихо сидить у своєму куточку біля каміна… водночас є щось шляхетне, щось велике, що не може бути призначене хробакам».

Мій колега з «МзМ» Саймон Вуд створив пізнавальну відео презентацію про духовний зміст цих досліджень, яку варто подивитися.

Хоча Вінсент відкидав неживе, інституційне християнство, він стверджував, що «тільки Христос з усіх філософів… проголошував вічне життя, нескінченність часу, нікчемність смерті». Цей неперевершений художник… зробив живих людей безсмертними».

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.