Доля тиранів

11 Червня, 2022

Якщо в ці важкі дні ми вважаємо, що молитва за Україну – це відповідальність і необхідність, то, безсумнівно, ми повинні молитися і за її агресора – Росію.

Паралелі в Біблії та в історії допомагають нам зрозуміти, як ми повинні молитися. Історії Даниїла, Навуходоносора та Кіра нагадують нам, що правителі – як глина в руках Бога. Під час Другої світової війни Робер Шуман, майбутній міністр закордонних справ Франції, перебуваючи в одиночній камері нацистської в’язниці, писав французьким підпільникам, нагадуючи, що їхні співвітчизники мають навчитися любити та прощати німців, щоб відновити Європу після війни.

Вимагати сьогодні такого ставлення від українців було би занадто. І, звісно, ми, ті що живуть у мирних умовах (навіть якщо ціни на пальне, енергію та продовольство злетіли до неба), не в тому положенні, щоби проповідувати.

Але ми можемо молитися про зміну поглядів чи зміну керівництва у Кремлі. Ми можемо молитися, щоб нечестиві плани були зірвані та зазнали краху. За останні три місяці багато таких молитов, схоже, було почуто.

І ми можемо молитися про те, щоб чесні росіяни виявляли винахідливість у пошуку способів протистояти своїм лідерам та співвітчизникам, підносячи голос правди.  

Один із таких сміливих голосів, історик-християнин Андрій Зубов, про якого я писав  раніше, продовжує публікувати протести у Facebook, незважаючи на заборону цієї соцмережі в Росії. Зубов, який був нашим запрошеним спікером на Форумі Європейського Союзу, що відбувся в Ризі в 2015 році, після російського вторгнення в Крим, продовжує публікувати застереження про те, що правда тріумфує над брехливою пропагандою і що історія вчить про те, якою є доля тиранів.

Манія мапи

В одному з останніх дописів Зубов написав про психічну хворобу, що вражає тиранів, яку він називає «манією географічної мапи». «Вони, ігноруючи загальне обурення, знущаючись над усім світом, прагнуть максимально розсунути кордони своїх країн, включаючи в свої імперії нові провінції, департаменти та землі. Якщо світ відмовляється визнавати всі ці аншлюси, об’єднання та возз’єднання, то все зазвичай закінчується дуже погано».

Зубов пише, що Наполеон, приміром, вимагав для Франції частини Німеччини, Нідерландів, Італії, Іспанії, Далмації та Греції. Але вільні європейські країни не визнали ці анексії. Після Ватерлоо в 1815 році Франція була повернена до своїх старих кордонів 1792 року. Велика імперія розпалася, а колишній імператор був засланий на острів Святої Єлени як британський ув’язнений.

Гітлер приєднав до свого «Тисячолітнього рейху» частини Франції, Австрії, Бельгії, Чехії, Словенії, Литви, Польщі, Богемії та Моравії. Ніхто, крім самого фюрера та його сателітів, на той час не визнавав ці маніакальні експансії. Потсдамська угода 1945 року повернула Західну Європу в кордони Версальського миру. Німеччина втратила всю Східну Пруссію, всю Сілезію та Померанію.

 «А тепер… російська влада говорить про включення низки українських регіонів безпосередньо до складу Росії. Крим уже приєднали, далі Донбас, Херсон, Запоріжжя… Не забувайте, чим закінчилися такі ігри – ганьба, довічне ув’язнення, куля в голову… Може, настав час закінчити цю криваву гру і, вилікувавшись від манії географічної мапи, подивитися на світ тверезо?»

Дух перемагає

Зубов відзначає подібність між кровопролитними боями, що точаться зараз у Сєверодонецьку, і битвою за Сталінград у 1942-43 рр., яка остаточно зламала німецьку агресію проти Росії.

 «Є народи, які непереможні на своїй землі, але слабкі та часто безсилі в агресивних війнах на чужині. Та коли ворог напав на Росію, все було інакше. Після першого шоку і розгубленості російська армія перетворилася на кремінь, і в якийсь момент ворог, хай яким сильним він був, кинувся тікати. В червні 1812 року Наполеон увійшов до Росії з 600-тисячною армією, а залишив її в грудні, через шість місяців, маючи, можливо, 15 000 боєздатних солдатів.

Безумовно, нинішня російська армія має всі ті самі якості, але тільки на своїх теренах. Відірвана від рідної землі й кинута на чужину, вона (виявляє) внутрішню слабкість. Агресивна війна на чужій землі не буде успішною для Росії. Це не дискредитація російської армії, це констатація історичного факту, підсумок трьохсотрічного досвіду.

Володимир Путін любить історію. Нехай він погортає її сторінки ще раз. Перед російською армією виросла стіна мужності, яку вона не зможе подолати. Дух мужності та рішучості стояти до кінця увійшов у серця українців. Зрештою, дух завжди перемагає, особливо коли ракети і танки є по обидва боки.

Як історик людині, котра любить історію, хочу сказати вам, Володимире Володимировичу, не наполягайте на справі, яку ви програли».

Хай такі голоси множаться.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.