Руйнуючи межі

17 Липня, 2021

Коли річки виходять з берегів, за межі своїх вікових границь, це призводить до руйнування життя і майна. Цього тижня ми шоковано спостерігали за тим, як у Німеччині та Бельгії бурхлива, стрімка каламутна вода руйнувала фундаменти будинків, відкидала, як іграшки, машини, перекидала рятувальні судна, забирала життя. Джерела засобів для існування, будинки, сім’ї та надії були зруйновані. Нам кажуть, що причиною є зміна клімату.

Що відбувається, коли етика і мораль виходять за свої прадавні межі, змінюючи культурний ландшафт, підриваючи традиційний устрій суспільства і висуваючи на перший план безпрецедентні соціальні експерименти? Як це відіб’ється на добробуті майбутніх поколінь? Корінь зла, мабуть, у зміні духовного клімату.

Упродовж тижня роздумів, натхнених амстердамцями минулого, зокрема Рембрандтом, Вінсентом Ван Гогом і Абрахамом Кайпером, письменник і лектор Еверт Ван де Пол («Християнська віра і створення Європи») запропонував учасникам Літньої школи європейських досліджень розібратися в суті бурхливих підводних течій, що формують сьогодні європейське суспільство. Еверт говорить про суспільство SMR: секулярне, але мульти-релігійне. Він пояснив, що довгий час, незважаючи на процес секуляризації, загальні цінності суспільства залишалися в основному християнськими. Однак з 1970-х років стався зсув у розумінні прав людини: від захисту людей від держави до права на недискримінацію, права людей жити так, як вони хочуть.

«Європейські цінності» тепер включають в себе різноманіття і толерантність до різних способів життя. Вперше в історії людства шлюб отримав нове визначення. Різностатевість без дітонародження змінилася дітонародженням без різностатевості. Майбутнє потомство не знатиме, ким були їхні прабатьки, а отже, і їхню справжню ідентичність. Різноманіття сексуального самовираження передбачає необмежені можливості, жодна з яких не може бути піддана дискримінації. Олів’є Рой («Чи є Європа християнською?») говорить про «антропологічний розрив» після сексуальної революції.

Хоча «толерантність» завжди означала готовність дати місце думкам і поведінці, які не можуть бути прийняті на особистому рівні, зараз це слово часто використовується для позначення «прийняття». В ім’я «різноманіття» всіх змушують підкорятися. Тим, хто чинить опір різноманіттю як самоцілі, забороняється самим відрізнятися думкою або переконанням. Толерантності в її первинному значенні недостатньо, і до неї не будуть проявляти толерантність. Проте різноманіття закладено в самій природі Божого творіння і має залишатися в межах Божого задуму.

«Прокляття сучасного життя»

В одній зі своїх ранніх лекцій і проповідей в Амстердамі молодий Кайпер запропонував конструктивну основу того, як християни повинні розглядати питання єдності та різноманіття. На одному з пообідніх занять ми простежили життя і служіння Кайпера в центральній частині Амстердама, завітавши до кількох будівель, що представляють різні сфери, в яких він працював: редакцію газети De Standaard, національної щоденної газети, редактором якої він був протягом п’ятдесяти (!) років; першу будівлю Вільного Університету (Vrije Universiteit, VU), заснованого ним у 1880 році; церкву Nieuwe Kerk на площі Дам, де на урочистому відкритті VU він виголосив свою славнозвісну фразу: «Немає жодного квадратного дюйма людського життя, де Христос, повновладний правитель над усім, не сказав би: Моє!».

Потім ми зібралися навпроти історичного театру «Odean Theatre», де виступали відомі діячі мистецтва, зокрема піаніст Роберт Шуман. Тут в 1869 році 31-річний Кайпер виступив у християнському клубі молодих чоловіків; він говорив на тему «Одноманітність: прокляття сучасного життя». На європейській арені того часу Італія і Німеччина перебували на останніх етапах своїх внутрішньодержавних об’єднань, які завершилися в 1871 році. Кайпер був стурбований безжальною схожістю обох процесів об’єднання, а також духом індустріальної епохи, коли робочих було зведено до фактору виробництва на складальних лініях з випуску уніфікованих виробів.

Хоча кінцевою метою Бога була єдність створеного різноманіття під владою Сина Божого – «все Ним стоїть» (Кол.1: 17) – людство завжди прагнуло до бунтівної фальшивої єдності, як це було у Вавилоні, сказав Кайпер своїй аудиторії.

Багатоманітність

Він навів приклади з архітектури, одягу, статі, мови та торгівлі, щоб підкріпити свій аргумент, що «залізна парова машина знищує багате різноманіття, яке раніше додавало кожному підприємству своєї чарівності». «Де творіння, – продовжував він, – на якому стоїть підпис Бога, демонструє ту однаковість смерті, на яку сьогодні люди намагаються приректи усе людське життя?»

Випереджаючи захоплення ван Гога «зоряним небом», Кайпер вказав на нескінченну різноманітність небесних тіл у нічному небі. Боже творіння відображало безліч кольорів і форм. Людство було розділене на нації і народи, племена і раси, клани і сім’ї, і всім їм призначено пробувати в єдності під владою Месії. В єдності Царства Божого різноманіття не втрачено, більш того, воно чітко визначено. У день П’ятидесятниці кожен чув про могутні діла Божі рідною мовою, продовжив Кайпер.

Проте різноманіття не було кінцевою метою. Воно могло процвітати тільки на фундаменті єдності, інакше обрушилося б до одноманітності. Ми повинні прийняти багатоманітність як відображення творчих здібностей Бога, але відкинути різноманіття як самоціль. Ми можемо утверджувати різноманіття в рамках спільного бачення загального блага і цілей Бога для людства і творіння.

Але коли різноманіття руйнує багатовікові межі, відкидаючи норми і постанови Бога, катастрофи не уникнути.


До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.