Сповнений тиші та спокою знімок Землі, зроблений з космічної капсули, на якому наша планета заходить за місячний горизонт, приємно контрастує з апокаліптичними погрозами насильства, що лунали цього тижня з Вашингтона.
Зависла у безмежній чорноті космосу, наша планета здається не полем битви між суперницькими силами, а тендітною, осяйною сферою — крихкою, але гостинною і дивовижно живою.
Картина, що заспокоює душу.
З такої відстані не чути шуму війни. Зникають кордони. Мерехтливий синьо-білий самоцвіт, оповитий тонким серпанком атмосфери, незбагненним дивом витає у космічній безодні. Цей образ спонукає нас до смиренності й водночас заспокоює. Попри всі наші страхи перед крахом та катастрофою, Земля продовжує існувати — проте залишається настільки вразливою, що вимагає нашої уваги.
У всесвіті, що налічує мільярди галактик і трильйони зірок, ця дивовижна планета — єдине відоме місце, де квітне життя. Та ще й у такий розкішній рясноті. Океани населені безліччю істот найрізноманітніших видів. Ліси — це нескінченний танок рослин, тварин, птахів і комах. Навіть найнепримітніший клаптик землі таїть у собі приховану багатогранність.
Адже нам кажуть, що в одній жменьці землі міститься більше мікроорганізмів, ніж людей, які ходять по цій планеті! (Не вірите? Перевірте самі!). Під нашими ногами лежить цілий всесвіт життя — бактерії, гриби, найпростіші організми — який веде безперервну діяльність, підтримуючи ті самі системи, від яких ми залежимо. На відміну від неживого місячного пилу, земля, по якій ми так безтурботно ступаємо, є динамічною живою системою.
Наше повсякденне життя буквально тримається силою тяжіння. Ця невидима сила, яка міцно утримує нас на Землі та забезпечує опору кожному нашому кроку, настільки постійна й надійна, що ми навіть не помічаємо її. Усе в нашому існуванні визначається нашим зв’язком із Землею.
Квіти, які ми зривали, дерева, на які ми лазили, — все це дари Землі. Уся їжа, яку ми коли-небудь споживали, є продуктом її ґрунтів, вод та екосистем. Усі меблі в наших оселях, весь одяг, який ми коли-небудь носили — чи то бавовняний, вовняний, чи синтетичний,— виробляються з матеріалів цієї планети. Навіть метали, скло та текстиль в наших автомобілях, рідкісні мінерали в наших смартфонах, кремній у наших ноутбуках — кожен компонент було видобуто або перероблено з земної кори.
Краєвид Землі з космосу викликав у астронавтів відчуття глибокого зв’язку з планетою та відповідальності за неї. За їхніми словами, людство постало перед ними як «один народ», що мешкає в одному спільному домі. Вони закликали людей цінувати наш «крихкий оазис» і «об’єднатися попри відмінності у поглядах».
Майбутнє нашої планети
Російський професор, який минулого тижня перебував в Амстердамі з нагоди презентації голландського видання своєї книги «Росія проти сучасності» (Russia Against Modernity), допоміг мені встановити зв’язок між крихкістю нашого «космічного корабля» та гострою напруженістю нинішнього історичного моменту.
Олександр Еткінд, який нині мешкає у Відні, назвав війну в Україні «спеціальною операцією» проти самої сучасності. Ця війна стосувалася не лише території чи ідентичності. Вона була спрямована проти нового світу, що формується під впливом кліматичної свідомості, справедливості та переходу на нові джерела енергії. Йшлося про майбутнє нашої планети.
Еткінд пояснив, як оточення Владіміра Путіна намагалося стримати процес трансформації сучасних суспільств. Їхня влада спиралася на викопне паливо — на доходи від нафти та газу, які забезпечують їхнє особисте багатство, існування російської держави та її геополітичний вплив. Тому перехід на відновлювані джерела енергії, декарбонізація та відповідальний захист довкілля становили екзистенційну загрозу для всієї системи влади.
На його думку, цей опір змінам виявлявся не лише у вигляді війни, а й у рамках більш широкої тенденції: підтримки популістських рухів, заохочення кліматичного скептицизму, втручання у виборчі процеси, економічної нерівності та поширення корупції. Це допомагало пояснити спорідненість Путіна з такими фігурами, як Трамп та Орбан, а також руйнівні політичні події на кшталт «Брекситу» як частину ширшого руху опору проти ліберальних, взаємопов’язаних та свідомих у питаннях екології суспільств.
Він протиставив те, що він назвав «палеомодернізмом» — заснованим на викопному паливі, видобувній економіці, концентрації багатства та авторитарній політиці — «гайямодернізму» — ще новій парадигмі, сформованій екологічною свідомістю, відновлюваними джерелами енергії та визнанням Землі як живої системи, що має свої межі, які необхідно поважати.
Політичні лідери, які вдаються до апокаліптичної риторики, живляться страхом — страхом нестачі, страхом перед ворогом, страхом втрати. Але сама Земля розповідає набагато складнішу історію. Вона говорить і про достаток, і про крихкість: про життя, що розвивається в жменьці ґрунту, і про екосистеми, які можуть зазнавати навантажень, і навіть руйнуватися внаслідок людської діяльності.
Слухачі Еткінда почули, що якщо війна в Україні дійсно є частиною більш масштабної боротьби за напрямок розвитку сучасності, то це також боротьба за те, як ми живемо на цій планеті. Чи будемо ми чіплятися за системи, що виснажують і руйнують, чи рухатимемося до способу життя, що підтримує і відновлює?
Наш дивовижний спільний дім — унікальний, вразливий, дорогоцінний і живий — спонукає нас дивитися за межі поточних криз і бачити глибші реалії, які нас об’єднують.
До наступного тижня,
