Цього тижня свобода — чи то свобода слова, чи свобода віросповідання, свобода від нужди чи від страху — одночасно святкувалася та виброювалася на різних фронтах, нагадуючи нам, що боротьба за свободу вимагає від кожного з нас готовності її відстоювати.
Тиждень розпочався з того, що в неділю, що перед будівлею парламенту в Будапешті зібралися радісні натовпи угорців, які танцювали, святкуючи кінець шістнадцятирічного антиліберального й автократичного правління Віктора Орбана. Вони вийшли на вулиці в безпрецедентно великій кількості, щоб повернути собі свободу. Вони продемонстрували нам, що свободу можна відвоювати демократичними засобами і що антиліберальні системи не є незворотними.
Орбан звів поняття свободи до категорій лояльності, ідентичності та контролю. Він обмежив свободу слова, встановивши контроль над телебаченням і пресою та придушуючи інакомислення. Свобода віросповідання була привілеєм для одних і обмеженням для інших. Свобода від страху була гарантованою для «своїх» і обмеженою для всіх інших та меншин. Свобода від нужди надавалася вибірково, часто через політичне посередництво, на тлі повсюдної корупції та нестабільної економіки. В результаті Угорщина опинилася на останньому місці серед країн ЄС за економічними показниками та стала однією з найбільш корумпованих.
Орбан став не лише «хрещеним батьком» глобальної моделі ультраправої антиліберальної демократії, яка зараз має міцні позиції у Білому домі, а й «троянським конем» Кремля в ЄС. Його поразку гучно відсвяткували по всій Європі як перемогу свободи.
Правомірність
Однак цього тижня у Вашингтоні антилібералізм знову підняв свою потворну голову. Американський президент, який сидить у тому самому кабінеті, де 1941 року Франклін Рузвельт сформулював «Чотири свободи» (див. нижче), обрушився з критикою на духовного лідера католицького світу в Римі за те, що той відстоював традиційне християнське вчення про війну. Лев XIV наважився поставити під сумнів правомірність війни США проти Ірану.
Це було пряме протистояння між політичною владою та духовним авторитетом, боротьба за свободу слова та свободу віросповідання у суспільній сфері. Чи має право релігія критикувати державу? Чи підпорядковується влада моралі, чи, навпаки, мораль мусить прогинатися під владу? Лев наполягав, що свобода передбачає не лише політичну автономію, а й моральну відповідальність. Свобода включає право, ба навіть обов’язок, кидати виклик владі з позиції моралі.
Адже Рузвельт заявив, що свобода від страху означає «загальне скорочення озброєнь у всьому світі до такого рівня… щоб жодна держава не мала можливості вчинити акт фізичної агресії проти будь-якого сусіда будь-де в світ». Це стосується й погроз знищити цілу цивілізацію.
Внутрішня свобода
У середу читачі цифрового молитовника «Lectio 365» розмірковували над внутрішньою свободою як формою духовного опору. Вони дізналися, що в цей день, 15 квітня, одночасно відзначається день народження Коррі тен Бум і річниця її смерті. Родина Коррі втратила свободу 28 лютого 1944 року, коли їх зрадили і вони потрапили до рук гестапо. Їх витягли з дому в Гарлемі та відвезли до табору для інтернованих, що нагадує долю тисяч так званих «нелегалів» у сучасній Америці. Або українських цивільних осіб та солдатів, яких сьогодні захоплює Росія.
У таборі Коррі та її сестра Бетсі відкрили для себе не свободу від страждань, а свободу в стражданнях, яку жодна зовнішня сила не могла відібрати. Нацисти могли ув’язнити їхні тіла, але не їхню совість, не їхню віру, не їхню здатність любити. Бетсі наполягала на тому, що вони повинні «дякувати за все», навіть за бліх, яких було повно в бараках – пізніше вони зрозуміли, що блохи відлякували охоронців, дозволяючи ув’язненим проводити біблійні заняття. Здатність любити і прощати, коли тебе оточує ненависть, – це форма свободи, на яку жоден тиран не може зазіхнути. Для сестер внутрішня свобода стала формою духовного опору. Бетсі, яка померла в таборі, знайшла свободу, вкорінену в надії за межами смерті. Пізніше Коррі розповідала своїм слухачам по всьому світу, що Божа присутність простягається навіть у найтемніші місця. Навіть коли все зовнішнє було відібрано, найглибшою свободою була свобода любити, довіряти та дякувати. Свобода від гіркоти. Свобода прощати. Свобода жити без ненависті.
Мужність та незламність
Святкування свободи досягло своєї кульмінації у четвер у місті Мідделбург, провінція Зеландія, Нідерланди, коли в особі Володимира Зеленського всьому українському народу була вручена премія Рузвельта «Чотири свободи» за мужність і незламність у боротьбі за свободу. Захист свободи був обов’язком кожного. 6 січня 1941 року президент Франклін Рузвельт (чия родина походила із Зеландії) проголосив у своєму щорічному зверненні до Конгресу «Про стан справ у країні», що для виживання та процвітання демократії людям у всьому світі має бути гарантовано чотири права людини: свобода слова, свобода віросповідання, свобода від нужди та свобода від страху. «Чотири свободи» Рузвельта становлять основу демократії та міжнародного правового порядку, який сьогодні перебуває під тиском антиліберальних режимів.
Україна продовжує боротися за свободу від страху (перед вторгненням і насильством), свободу слова та національне самовизначення, свободу віросповідання, а також за свободу від нужди, оскільки війна знищує засоби до існування.
Того ж дня Росія здійснила одну зі своїх наймасованіших атак із застосуванням дронів та ракет, в результаті якої в країні загинуло 17 осіб і понад 100 отримали поранення. Це стало нагадуванням про те, що Чотири свободи не є ані гарантованими, ані такими, що втратили актуальність.
Свободу не можна вважати даністю. Ми всі повинні її відстоювати.
До наступного тижня,
