Всеосяжний вплив

Лютий 24, 2020

Біблія була єдиним джерелом натхнення у розвитку західного мистецтва аж до сучасного періоду (це ми обговорювали минулого тижня в нашій серії «Біблія для чайників» у Горішный Кімнаті в Амстердамі). Брак знань про біблійних персонажів, події та порушені в Писанні теми збіднює культуру та освіту, позбавляючи прихильників мистецтва належного розуміння.

Звичайно, мистецтво Єгипту, Месопотамії та Греції відображало розвинені цивілізації в той час, коли відбувалися старозавітні події. Події Нового Заповіту розгорталися на тлі блискучого розвитку римської культури. Багата мистецька спадщина Риму і Греції, що з’явилася внаслідок споглядання природи, була втрачена в історичний період, який часто називають «темними віками», і знову відкрита в епоху Ренесансу.

Причиною цієї втрати була вказівка «не робити собі всякої різьби і всякої подоби» (Вих. 20:4). Ця вказівка була витлумачена в юдаїзмі, християнстві та ісламі як така, що забороняє будь-яку форму образотворчого мистецтва, аби запобігти ідолопоклонству. Однак в тій же книзі ми читаємо інструкції з виготовлення двох золотих херувимів на кришці ковчега свідоцтва (Вих. 25:22) і покривала для скинії з зображеннями херувимів, зроблених «мистецькою роботою» (Вих. 26:1), які є аргументом на користь того, що були заборонені лише зображення, призначені для поклоніння лжебогам.

Після того, як Римська імперія прийняла християнську віру, питання про мистецтво в церквах привело до запеклих суперечок. Коли наприкінці шостого століття Папа Григорій Великий втрутився в полеміку, заявивши, що «живопис може зробити для неписьменних те, що письмена для тих, хто вміє читати», він мимоволі посприяв тому, що стало Великим розколом між східною і західною церквою. На Сході за владу боролися дві партії. Іконоборці (руйнівники зображень), що виступали проти будь-яких зображень в сакральному мистецтві, спочатку взяли гору, але після Сьомого Вселенського Собору 787 року здали позиції іконописцям, які вшановували ікони як засіб поклоніння, святі образи і двері в небеса.

Ясно і просто

Аргумент Григорія був неприйнятний для обох сторін, які чинили опір латинському Папі. Однак це перешкодило історії західного мистецтва іти шляхом розвитку мистецтва юдеїв і мусульман. Мистецтво, з точки зору Папи, має розповідати священну історію гранично ясно і просто, не відволікаючись від неї і не прикрашаючи.

Коли Римська імперія розпалася, «язичницьке» мистецтво ново-християнізованих північноєвропейських «варварських» племен було тепер адаптовано до розповіді священної історії. Художні стилі кельтів, саксонців і вікінгів доповнювали тексти, наприклад, в Келлській книзі, Євангелії з Ліндісфарна і Камені в Еллінгу. Кельтські чоловічі й жіночі монастирі стали центрами, де мистецтво створювалося, популяризувалося і зберігалося. Пізніше ця задача перейшла до бенедиктинських монастирів по всій Західній Європі, свого роду будівельних цеглин європейської культури, що формувалася.

Попри те, що секулярне мистецтво, без сумніву, створювалося в цю епоху, дуже мало його зразків збереглося під час конфліктів, які зруйнували замки, палаци та фортеці. Одним з найбільш значущих винятків став Гобелен з Байо в Бретані, який змальовує вторгнення норманів в Англію, що відбулося в 1066 році, і який вцілів тому, що зберігався в церкві.

У норманів був свій власний архітектурний стиль, званий на континенті «романським», який втілився в церквах, абатствах, монастирях і соборах того часу: міцні, товстостінні бастіони, прикрашені фресками зі сценами з Євангелій, Страшного Суду або життя християнських святих. Тут був і Воїн Церкви з менталітетом хрестоносця, який боровся з силами темряви.

Небеса на землі

Потім був французький стиль з загостреними арками, вітражами і летючими контрфорсами; соборами, зведеними навколо «кам’яних каркасів», легкими, такими, що викликають трепет, – небесами на землі, Новим Єрусалимом, Церквою-тріумфатором. Пізніше майстри епохи Відродження назвали цей стиль «готичним» або варварським, оскільки вони воскресили «чисті» класичні стилі греків і римлян.

Приблизно в тринадцятому столітті втрачені класичні стилі більш природного, тривимірного малюнка почали відновлюватися, як і колись маючи на меті розповісти священну історію більш яскраво. Досі зображення людей на картинах були двовимірними і безформними, аби донести історію «ясно і просто». Митці творили, залишаючись безіменними; і чи був то розпис собору, створення скульптури, настінних прикрас, вікна чи кам’яної кладки, все робилося на славу Божу.

Ренесанс в мистецтві почався з того, що Джотто ді Бондоне (1267-1337) відновив мистецтво створення ілюзії глибини на пласкій поверхні, щоб євангельська історія ожила, так само, як проповідники спонукали своїх слухачів задіяти уяву та візуалізувати біблійні історії.

Отже, Ренесанс сповістив початок епохи великих митців, які аж до наших днів знаходили своє головне натхнення в Біблії, про що свідчить цей перелік творів мистецтва на біблійну тематику. Один лише Рембрандт виділяється 118 роботами, хоча в дійсності він створив понад 300 малюнків, гравюр і картин на різні біблійні сюжети (див. фото вище).

Біблія має всеосяжний вплив  на наше мистецтво. Хто може переконати нас у протилежному?

До наступного тижня,

 

 




Напишіть відгук