Назву «Україна» часто перекладають як «окраїна» — для багатьох із нас Україна досі залишається «десь там далеко», на географічній межі Європи, — проте значна частина української історії свідчить про протилежне.
Моя поїздка до Києва минулого тижня допомогла мені ще глибше усвідомити, наскільки важливу і центральну роль відіграє Україна у майбутньому Європи. Київ завжди перебував у центрі кількох найгостріших і досі невирішених питань Європи: Схід і Захід, свобода й імперія, національний суверенітет і взаємозалежність, віра й секуляризм, пам’ять і примирення.
Через два тижні після того, як у 2022 році Росія жорстоко вторглася в Україну, я написав у «Щотижневому слові» про те, чому Україна є такою важливою (Why Ukraine mattered). Я процитував Андрія Зубова, російського професора, який розумів, що події в Україні мають велике значення для решти Європи та Євразії. Він пояснив, що політики, які прагнуть побудувати справжню демократичну державу в Україні, становлять явну й безпосередню загрозу для московського режиму. Якщо їм це вдасться, плани Путіна щодо відновлення російської імперії опиняться під серйозною загрозою.
Зубов став наступним після Олександра Солженіцина головним редактором книги «Історія Росії у XX столітті». Після того, як він виступив із критикою анексії Криму Росією у 2014 році, його звільнили з посади в Державному інституті міжнародних відносин. Незабаром після цього я зустрівся з ним у Празі та запросив виступити на нашому форумі «Стан Європи» в Ризі у 2015 році.
Ось що я написав тоді: «На противагу твердженням Путіна про те, що Україна не є повноцінною нацією чи справді окремим самостійним народом, Зубов пояснив, як Україна протягом століть відрізнялася від Росії, будучи більш європейською та більш культурною.
З часу Майдану — революції свободи та гідності (2014–2015 рр.), — писав Зубов, українці почали мислити самостійно та брати на себе відповідальність за власне майбутнє, а не просто сприймати застарілі радянські кліше. Homo maidanus вчився стояти на ногах і ходити самостійно. Разом зі своїми співвітчизниками українці почали працювати над побудовою відповідального суспільства».
Відтоді моє розуміння того, чому Україна має таке велике значення як для Європи, так і для Євразії, ще більше поглибилося. Хоча багато хто в Європі нарешті усвідомив, що Україна перебуває на передовій боротьби за свободу та демократію Європи, роль України у майбутньому Європи має ще більше вимірів.
1. Духовний розлом
Україна посідає центральне місце в історії великого розколу між Сходом і Заходом, де перетинаються візантійське та латинське християнство. Саме в Києві, а не в Москві, Володимир Великий у 988 році запровадив візантійське християнство, принесене з Константинополя. Незабаром після цього, у 1054 році, стався Великий розкол між Римом і Константинополем. Приводом стала теологічна суперечка щодо Святого Духа, але насправді на кону стояли питання політики та влади. Протягом століть ця теологічна проблема сприяла утворенню глибокого духовного розлому між Сходом і Заходом. Недовіра, непорозуміння та відверта ворожнеча — у церковній, політичній, військовій та культурній сферах — формували відносини між Сходом і Заходом аж до нинішнього конфлікту.
Саме Україна, а не Росія, розташована на цій лінії розлому. Її історія охоплює православ’я, римо-католицизм, візантійську традицію Української греко-католицької церкви, протестантські впливи та багату єврейську спадщину. Одні частини України належали до Речі Посполитої, інші — до австрійської монархії Габсбургів, а ще інші — до Османської імперії. Отже, Україна не просто розташована між Сходом і Заходом. Вона несе в собі й те, й інше у своїй історії.
Хоча Реформація — інший великий розкол в історії Церкви між Римо-католицькою Церквою та протестантизмом — була подолана завдяки історичній «Спільній декларації про доктрину виправдання» 1999 року, «Великий розкол» досі не був належним чином подоланий. Папа Іван Павло II зазначав, що Європа та Церква повинні навчитися «дихати двома легенями», які уособлюють західну (римо-католицьку) та східну (православну) традиції. Він прагнув подолання історичних та богословських розколів між західним та східним християнством.
Саме в цьому полягає особлива значимість Української греко-католицької церкви. Будучи Східною Церквою, що перебуває у повній єдності з Римом, вона своїм життям свідчить про те, що східнохристиянська ідентичність і спільність із Заходом не обов’язково повинні виключати одна одну. Я вже писав в інших статтях про той внесок, який ця церква має зробити у відновлення України. На відміну від Росії, Україна навчилася жити в умовах багатоманіття.
2. Важливий прецедент
Минулого року, заглибившись в історію Амстердама, що охоплює дев’ять століть, я почав бачити вражаючу паралель з історією України. Адже у XVI столітті ніхто не мав наміру створювати Голландську Республіку. Вона стала випадковим результатом опору іспанській тиранії. Натхненні вченням Кальвіна про християнський обов’язок чинити опір тиранії, голландські провінції дали відсіч репресіям Габсбургів. Вільгельм Оранський був їхньою «фігурою на кшталт Зеленського», який згуртував опозицію проти жорстоких масових розправ.
Опір, релігійні переконання, політичні експерименти, торгівля та громадянська ініціатива зрештою сформували надзвичайне суспільство. Задовго до того, як у 1648 році (через вісімдесят років!) було офіційно укладено мир, Голландська Республіка стала лабораторією європейської сучасності. Амстердам — а не Лондон чи Париж — перетворився на провідне місто світу, центр фінансів, судноплавства, картографії, видавничої справи, містобудування, науки та філософії. Я називаю його «лоном сучасного світу». Федеральна структура молодої республіки та її Декларація незалежності («Plakkaat van Verlatinghe» 1581 року) мали значний вплив на пізніші республіканські починання, зокрема на Американську революцію.
Несподіваний опір і стійкість цієї провінції, позбавленої природних ресурсів, ілюструють, як жорстокі репресії можуть викликати непередбачувані реакції та мати довгострокові наслідки. Успіх Голландської Республіки ознаменував початок кінця Іспанської імперії. Як розумів Зубов, успіх України руйнує плани Путіна щодо його російської імперії.
3. Світове лідерство
Хоча на початку минулого року двоє політиків, які поводилися як шкільні хулігани, заявили Зеленському, що у нього немає козирів, з того часу світ став свідком того, як його країна перетворилася на світового лідера в кількох сферах.
Сьогодні Україна визнана найпотужнішою бойовою силою в Європі та світовою супердержавою у сфері безпілотників. Якщо раніше експерти НАТО навчали та консультували українців, то тепер українці навчають та консультують війська НАТО. Ось вам і плани Путіна щодо «демілітаризації» України! Європейські лідери тепер розглядають Україну не як перешкоду для міжнародної стабільності, а як незамінну складову майбутньої безпеки Європи.
Світовий банк визнав Україну світовим лідером у сфері цифрової трансформації державного сектору. У банківській сфері Україна широко вважається більш прогресивною у цифровому плані, ніж багато інших країн ЄС. Це перша країна у світі, яка запровадила офіційні цифрові паспорти, що мають повну юридичну рівноцінність фізичним паперовим або пластиковим документам. У країні працює перший у світі національний штучний інтелект-асистент, здатний виконувати багатоетапні державні операції, а не лише відповідати на стандартні запитання. Уряд радикально спростив процес відкриття та ведення бізнесу, що дає змогу підприємцям зареєструвати приватне підприємство онлайн приблизно за десять хвилин, повністю без втручання людини.
Вже через кілька днів після вторгнення було запущено цифрові сервіси для обробки фінансової допомоги внутрішньо переміщеним особам (ВПО), що дають змогу негайно повідомляти про пошкодження майна для отримання компенсації та оформляти державні електронні іпотеки. З огляду на навантаження, яке відчувають пари, розділені внаслідок конфлікту, Україна запровадила повністю дистанційну цифрову реєстрацію шлюбів з юридичною силою безпосередньо в мобільному додатку.
Немає козирів?
4. Незавершена історія
Боротьба України за свободу та демократію є третьою фазою визволення повоєнної Європи. Перша фаза починається з історії Робера Шумана та початку європейської інтеграції. Перша велика повоєнна трансформація Європи стала можливою завдяки прощенню та примиренню. Ми назвали це «моментом благодаті». Шуман розумів, що примирення має набути інституційного характеру. Колишні вороги мали вступити у нові відносини взаємозалежності.
Другий «момент благодаті» настав у 1989–1991 роках, коли народи Центральної та Східної Європи звільнилися від комунізму. Я розповідав про духовну революцію, що стояла за падінням комунізму, у серії щотижневих роздумів (weekly words). Це незавершена історія, перервана впливами як зі сходу, так і з заходу. Вона неминуче мала отримати продовження.
Революції на Майдані в Києві дали початок цьому новому розділу, який досі триває і за яким пильно стежать інші республіки колишнього Радянського Союзу. Результат цього конфлікту значною мірою визначить їхнє власне майбутнє. Коли у лютому 2022 року Зеленський залишився в Києві, відмовившись тікати, а спроба Росії захопити Київ зазнала невдачі, світ став свідком третього «моменту благодаті», який на цей момент триває вже понад чотири з половиною роки.
5. «Лабораторія душі»
Є ще один аспект. Сама Європа бореться з питаннями ідентичності та сенсу свого існування. Вона має надзвичайно успішні інституції, але дедалі частіше постає запитання про те, які цінності можуть їх підтримати. Шуман наполягав, що Європі потрібна душа. Економіки та технологій було недостатньо. Він уявляв Європу як спільноту народів, глибоко вкорінену в основоположні християнські цінності.
Я зустрічався з низкою українських політиків, активістів та церковних лідерів, які бачать свою націю як глибоко вкорінену в духовні цінності. У 2017 році, до 500-ї річниці Реформації, мене запросили до Страсбурга для бесіди з українською делегацією представників церкви та політики про вплив Реформації на Європу. Незважаючи на різноманітність їхніх релігійних та політичних поглядів, вони шукали шлях уперед для своєї нації. Я взяв участь у подальших консультаціях на цю тему в Києві, Варшаві, Жешуві та Львові.
Мені не відома жодна інша країна, де б існував такий рівень єдності та взаємної поваги серед представників усіх християнських конфесій — викуваний у вогні Майдану. Більшість церков поділяють глибоке усвідомлення важливості публічної теології та практичної співпраці задля подолання страждань свого народу.
Одним із найважливіших особистих відкриттів для мене минулого року стало знайомство з постаттю великого українського греко-католицького діяча початку ХХ століття — митрополита Андрея Шептицького. Він розумів, що для відродження нації потрібна не лише політична незалежність. Він навчав і писав про людину, сім’ю, економіку, освіту, соціальну відповідальність, справедливість та роль Церкви в суспільстві. Його спадщина спонукає замислитися: а що, як відновлення України — це не лише відбудова зруйнованої інфраструктури, а й перетворення, відродження її серця та віднайдення її душі?
Значення України для Європи може полягати в тому, щоб стати «лабораторією» для відродження європейської душі: показати, для чого потрібна свобода, чого вимагає примирення, яким суспільством Європа хоче стати, за якими цінностями вона хоче жити.
Не окраїна. А серце континенту.
До наступного тижня,
