Коли минулого місяця я увійшов до великого залу в Києві, де мав розпочатися Форум «Віра і свобода», у мене почало наростати занепокоєння.
У цьому заході, який позиціонувався як «платформа для об’єднання консервативних американських політичних лідерів та християнських організацій», взяли участь понад тисяча осіб із більш ніж 50 країн. У запрошенні пропонувався консервативний підхід до відбудови України, який базується на трьох стовпах: «національна безпека, ринкова економіка та віра».
Неприємні спогади про минулорічний захід «Альянсу за відповідальне громадянство» (Alliance for Responsible Citizenship) у Лондоні викликали побоювання, що на мене, можливо, чекає ще одне передозування нечестивим коктейлем з консерватизму та християнства.
Але, на щастя, я виявив, що поділяю більшість думок, висловлених доповідачами — зокрема колишнім віце-президентом Майком Пенсом, Кітом Келлогом та іншими представниками США, а також Кирилом Будановим, керівником апарату президента Зеленського. Пенс говорив про свободу в теологічному контексті, зазначаючи, що останнє слово належить не тирану, а Богу. Буданов представив боротьбу України як процес, що охоплює не лише питання національної безпеки, а й духовне та моральне відродження.
Проте мене й досі пересмикує, коли я чую, як слова «християнин» і «консерватор» вживаються разом. Використання слова, яке набуло певного значення в «культурних війнах» американського контексту, і перенесення його в пострадянську Україну викликає запитання: що саме з українських традицій та історії ми хочемо «законсервувати»? Комунізм і атеїзм? Авторитаризм, корупцію та менталітет «гомо совєтікус»?
Консерватор?
То що ж малося на увазі під поняттям «консерватизм»? Едмунда Берка часто вважають ідейним батьком сучасного консерватизму. Проте Берк був вігом, а не торі, і визнання його «засновником консерватизму» значною мірою сформувалося вже після його смерті.
Головна ідея Берка полягала в тому, що інститути, звичаї та традиції є носіями накопиченого досвіду. Тому зміни, як правило, мають бути виваженими та поетапними, а не революційними. Берк не був противником реформ; навпаки, він вважав, що суспільство, нездатне до самореформування, не зможе зберегти себе.
У цьому є мудрість. Але Берк також ставить запитання перед християнами: що відбувається, коли те, що було успадковане, саме по собі потребує радикального виправлення? Традиція може зберігати мудрість. Але вона також може зберігати несправедливість, лицемірство чи привілеї.
Християнство часто асоціюють із політичним консерватизмом. Але чи справді Ісус був консерватором?! Чи вбили Його за те, що Він був надто консервативним? Ні, Його вбили за те, що Він був надто радикальним! Його розп’яття вимагали релігійні консерватори, а не безбожні атеїсти. Позбутися Його хотіли люди, глибоко віддані збереженню релігійних традицій та соціальних границь.
Слово «радикальний» не означає «безрозсудний» чи «революційний». Ісус добирався до «radix» — до суті речей. Саме виходячи з цього Він кидав виклик усталеним нормам того часу. Він зцілював у суботу. Він торкався прокажених. Він їв разом із грішниками. Він приймав чужинців. Він виступав проти релігійного лицемірства. Він ставив милосердя вище за ритуали. Він проголошував, що останні можуть стати першими, а велич полягає не в пануванні, а в служінні.
Вірний?
Дональд Трамп уособлює консерватизм, який кардинально відрізняється від консерватизму Берка. Він поєднує традиційні соціальні та релігійні теми з популістським націоналізмом, обмежувальною імміграційною політикою, економічним протекціонізмом та концепцією національних інтересів «Америка понад усе». У програмі Республіканської партії на 2024 рік прямо передбачено посилення безпеки кордонів, масштабні депортації, захист американських робітників, введення мит та рішуче відстоювання американського суверенітету. Політика Трампа має радше руйнівний, ніж просто консервативний характер.
Значну частину цього називають консервативним. Проте це не просто «беркіанство». Берк з недовірою ставився до спроб перебудови політичного життя шляхом ідеологічної мобілізації та підкреслював значення успадкованих інститутів, розсудливості та поступових змін.
Владімір Путін уособлює іншу форму сучасного консерватизму. Його режим відкрито позиціонує Росію як захисницю «традиційних духовних і моральних цінностей». Російська державна політика визначає патріотизм, сім’ю, історичну спадкоємність, солідарність та роль православ’я в російській історії як традиційні цінності країни, водночас зображуючи певні західні культурні впливи як загрози. Проте саме Путін несе відповідальність за пошкодження або руйнування понад 800 церков і синагог на окупованій території України, а також за ув’язнення, катування та вбивства сотень пасторів і християнських служителів.
Таким чином, і Трамп, і Путін можуть знайти підтримку у людей, які цінують сім’ю, віру, націю, традиції та суспільний лад. Однак традиційні цінності та Євангеліє — це не синоніми. Небезпека виникає тоді, коли християнство починають ототожнювати з політичним проектом, головна мета якого полягає у збереженні певного культурного устрою.
Слідування за Ісусом не може означати лише збереження того, що було передано нам. Це також не означає прийняття кожної модної інновації. Ісус прийшов не для того, щоб зберегти існуючий лад. Він проголосив Царство Боже.
І це Царство робить відносним кожне земне царство — включно з «християнськими». Нація не є найвищою цінністю. Політична партія не є найвищою цінністю. Культурна традиція не є найвищою цінністю. Економічне процвітання не є найвищою цінністю. Влада не є найвищою цінністю. Найголовніше питання полягає ось у чому: що є вірним Богу?
Так, Ісус був консервативним у питаннях, що стосувалися Бога. Але він був радикально революційним стосовно всього, що стояло на заваді Божої справи.
І його послідовники здобули репутацію тих, хто «перевертає світ з ніг на голову».
До наступного тижня,
