Якщо Ісус не був консерватором, як ми зазначали минулого тижня, то, можливо, Він був націоналістом? Або лібералом? Чи, може, соціалістом? Чи капіталістом?
Ми дійшли висновку, що, хоча Ісус дотримувався консервативних поглядів щодо Божих справ, Він був категорично непримиренним до всього, що стояло на заваді цих справ. Він прийшов не для того, щоб захищати якусь політичну групу, а щоб проголосити та втілити Царство Боже.
Проте навіть після трьох років слідування за Ним, власні учні Ісуса неправильно розуміли місію свого Вчителя. Вони вважали, що Його наміри й цілі були націоналістичними. Коли Він з’явився перед ними після Воскресіння, вони поставили запитання, яке сьогодні звучало б так: «Чи збираєшся ти тепер знову зробити Ізраїль великим?» (див. Дії 1:6).
Минулого тижня автор книги «Політичні візії та ілюзії» доктор Девід Койзіс з Канади перебував з візитом у Нідерландах. Його книга дуже допомогла мені зрозуміти, як слід сприймати різні «-ізми», що сформували наш сучасний політичний світ. Я двічі брав у Девіда онлайн-інтерв’ю для програми «Шуманські бесіди» (Schuman Talks, випуски № 8 та № 60), тому мені було шкода, що я сам у той час перебував за межами країни.
Девід стверджує, що сучасні політичні ідеології — це не просто конкуруючі системи організації суспільства. По суті, це конкуруючі світогляди. У більш глибокому сенсі вони можуть перетворитися на форми ідолопоклонства.
Адже ідол може бути чимось хорошим, частиною Божого доброго творіння, яке піднесено до рівня абсолюту, який належить лише Богу. Ідеологія підносить якийсь аспект життя до такого рівня, що від усього іншого очікується, що воно обертатиметься навколо нього.
Візьмемо, наприклад, націоналізм. У тому, щоб належати до народу є щось по-справжньому прекрасне і добре. Саме Святе Письмо позитивно відгукується про народи та нації. У нас є своя історія, мова й традиції. Ми маємо обов’язки перед нашими сусідами та співгромадянами.
Однак націоналізм може взяти це законне благо і зробити націю найвищим об’єктом відданості. Християни дійсно мають причини любити свою країну — але в жодному разі не поклонятися їй. «Бог і країна» — це не два рівнозначні об’єкти відданості. Бог — це Бог. Країна — це частина Божого творіння. Ця відмінність має величезне значення сьогодні, коли християнська віра іноді зливається з національною ідентичністю.
Тоді моя нація стає важливішою за справедливість, правду чи навіть Бога. Слід остерігатися, коли нація перетворюється на своєрідну світську церкву, з усіма належними атрибутами: священними символами, мучениками, ритуалами та міфами. Націоналізм, пояснює Койзіс, полягає в піднесенні блага спільноти до рівня абсолюту.
Від Ізраїлю до Великої Британії, від Сполучених Штатів до Росії — держави заявляли про своє Богом дане або історичне право, так зване Manifest Destiny («божественне призначення»), на завоювання земель та експансію, іноді посилаючись на ідеали свободи та республіканізму, тоді як корінним народам відмовляли у рівному визнанні їхніх власних прав та суверенітету.
Лібералізм бере свій початок з іншого безперечного блага: свободи. Ісус навчав: «Істина зробить вас вільними». Чи робило це Ісуса лібералом? Ісус, безперечно, цінував людей. Він виокремлював певних осіб із натовпу, помічав знедолених, захищав вразливих і відновлював людську гідність. Але він ніколи не казав: «Слідуйте за своїм серцем і станьте господарями свого життя». Він казав: «Ідіть за мною».
Свободу часто розуміють як автономію — свободу робити те, що ми хочемо. Тоді свобода стає свободою від будь-якої влади, зобов’язань та успадкованих норм. Однак християнська свобода — це свобода для того, щоб любити Бога та ближнього.
Соціалізм також виходить з біблійної цінності — справедливості. Перші віруючі мали все спільне. Ісус засуджував експлуатацію бідних. Від монастирів до анабаптистів — багато християнських рухів дотримувалися общинного способу життя. Під час промислової революції з’явилися християнські соціалісти, які стверджували, що наслідування Ісуса вимагає співпраці, солідарності та справедливості в економічному житті.
Однак Койзіс застерігає, що виправдане прагнення стає ідолом, коли від одного рішення очікують спасіння суспільства в цілому. Зміна форм власності сама по собі не змінить людського серця. Ані бідність, ані нерівність не є єдиним злом. Головною проблемою людства залишається проблема людського серця.
Дехто висуває християнські аргументи на користь капіталізму, особливо на противагу соціалізму та комунізму. Приватна власність, економічна свобода, індивідуальна відповідальність та вільне підприємництво подаються як такі, що краще узгоджуються з християнством, ніж колективістські альтернативи. Однак Євангелія з’явилися за багато століть до капіталізму. Капіталізм стає небезпечним, коли його розглядають як засіб порятунку.
Ісус не схвалює «капіталізм» як такий. Він застерігав від омани та підступності багатства, коли гроші стають паном (Марка 4:19). Він закликає своїх послідовників до сумлінного управління, щедрості, справедливості, відповідальності та свободи від панування багатства. Його вчення не можна звести до жодної сучасної економічної ідеології.
Ісус схвалює те добре, що є в наших політичних баченнях, але не дозволяє жодному з них стати абсолютом. Він схвалює свободу — але закликає нас стати слугами. Він схвалює спільноту — але створює Царство, яке простягається за межі національних кордонів. Він піклується про бідних — але не обіцяє порятунку через економічну систему.
Ісус закликає нас приймати все добре як Божий дар — але не як бога.
До наступного тижня,
