Цього понеділка голландців охопить помаранчеве божевілля.
Канали Амстердама ряснітимуть човнами, заповненими радісними людьми в помаранчевому вбранні. Повсюди лунатиме музика, на вулицях, прикрашених помаранчевими прапорами, діти продаватимуть старі іграшки та домашню випічку. Національне телебачення транслюватиме неспішну ходу членів королівської родини, що прогулюються серед натовпу та грають в ігри з місцевими жителями. Щороку вони приїздять до якогось іншого міста чи селища; цьогоріч на них чекають у Доккумі на півночі країни.
Офіційно голландці святкують день народження короля Віллема-Александра. Це завжди мене дивувало. Адже голландці такі егалітарні й не схильні до улесливості. То чому ж тоді стільки галасу навколо Koningsdag — Дня короля?
Звісно, не обов’язково бути монархістом, щоб знайти привід для святкування. Дехто з повагою ставиться до монархії, що пристосована до суспільства, яке з недовірою ставиться до ієрархії. Але для багатьох це стало не більш ніж офіційним карнавалом — днем, коли можна випити, смачно поїсти, дозволити собі трохи екстравагантності та розслабитися в суспільстві, яке загалом є вельми впорядкованим.
Проте це море помаранчевого кольору розповідає глибшу історію, яку практично заглушають голоси діджеїв та гамір переповнених терас. Цей колір символізує не стільки відданість нинішньому правителю, скільки спадкоємність історичної традиції. Невеликий, але нескорений народ чотири століття тому, попри всі труднощі, виборов свободу та, кинувши виклик тиранії, заснував Голландську Республіку. Навіть якщо мало хто з гуляк на каналах свідомо замислюється про Вісімдесятирічну війну, ця спадщина й досі формує національний менталітет.
Жорстокість
Історія перемоги голландців, які відстояли свободу перед іспанською імперською тиранією, має актуальне значення й сьогодні. Паралелі з нинішнім опором українців російській імперській тиранії вражають. І для нас усіх у Європі, де демократії загрожує тиранія з різних боків, це є сигналом тривоги. Свобода вимагає пильності та мужності, щоб протистояти тим силам, які зазіхають на людську гідність, рівність, справедливість і правду.
Ця історія сягає часів пращура Віллема-Александра — Вільгельма Оранського, німецького принца, який успадкував князівство Оранж на території сучасної Франції, яке тоді входило до складу Священної Римської імперії. Вільгельм віддано служив при дворі Габсбургів і аж ніяк не був радикальним протестантом. Проблеми почалися в 1550-х роках, коли католицькі іспанські правителі з династії Габсбургів, які керували провінціями Нижніх земель (сучасні Бельгія та Нідерланди), спробували зупинити хід Реформації, переслідуючи лютеран, анабаптистів, кальвіністів та інших протестантських інакодумців. Король Філіп II відправив герцога Альву з армією, щоб придушити повстання. Він впровадив непосильні податки та створив інквізиційну Раду з питань заворушень, щоб засуджувати підозрюваних у єресі до смерті.
Однак Вільгельм не міг мовчати, побачивши нещадну жорстокість пихатих іспанських військ під командуванням Альви. Населення цілих міст — чоловіків, жінок та дітей — зганяли до великих церков і масово вбивали. Такі терористичні дії мали на меті підірвати бойовий дух повстанців. Близько 60 000 біженців втекли до Німеччини та Англії.
Вільгельм закликав до масового опору. Під його керівництвом голландці зміцнили свою рішучість продовжувати боротьбу за свободу — свободу совісті, віросповідання, самоврядування та свободу від страху перед тиранією. Так розпочалася вісімдесятирічна боротьба за незалежність проти іспанської тиранії, яка стала початком Голландської Республіки. Національний гімн Нідерландів, який виконують на міжнародних спортивних заходах, досі оспівує опір Вільгельма.
Натхненний
Вільгельма надихала кальвіністська теологія, яка розглядала опір не як бунт, а як сумлінне підкорення вищому моральному порядку. Чинити спротив тиранії було не просто дозволено — це було християнським обов’язком. Влада, яка систематично порушує принципи справедливості, втрачає свою моральну легітимність. Опір стає правомірним, коли його метою є не панування, а захист людської гідності та суспільного життя.
Голландське повстання тривало вісім десятиліть і супроводжувалося внутрішніми чварами, військовими поразками, нестійкими союзами та неодноразовими спробами досягти мирного врегулювання шляхом переговорів. Іноземні держави не наважувалися підтримати голландців, побоюючись дестабілізації або ескалації конфлікту. Звучить знайомо? Проте ця несподівана революція була не просто історією зародження нації; вона заклала основу європейських уявлень про суверенітет, свободу совісті та обмеження імперської влади.
Ще до того, як у 1648 році з підписанням Мюнстерського миру завершилися військові дії, Республіка стала світовим лідером у сферах торгівлі, фінансів, державного управління, судноплавства, досліджень, астрономії, картографії, видавничої справи, міжнародного права, толерантності та свободи. У міру того, як міць і багатство Республіки зростали, імперія Іспанії почала занепадати. Наука для пана Путіна?
Подібно до Вільгельма Оранського, Володимир Зеленський спочатку не був революціонером. Коли Росія вторглася в Україну, рішення Зеленського залишитися допомогло сформувати опір цілої нації. Він неодноразово заявляв, що українці борються за свободу, гідність і право самостійно визначати своє майбутнє.
Свобода вимагає від нас усіх протистояти тиранії — обстоюючи справедливість, милосердя та толерантність у дискусіях щодо імміграції, ідентичності та соціальної згуртованості. Незалежно від того, чи ми голландці чи іспанці, угорці чи американці, українці чи британці, ми всі маємо обстоювати свободу, чинячи опір тим, хто підриває інклюзивність, рівність та права людини для всіх — цінності, що ґрунтуються на біблійній істині.
Свободу слід вшановувати — і захищати!
До наступного тижня,
