Щотижневе Слово

Шале в Швейцарських Альпах стало несподіваним осередком ідей, які дали євангелікам можливість конструктивно взаємодіяти зі західною культурою, яка зазнавала змін, але, як це не парадоксально, також допомогли закласти інтелектуальні основи для культурних воєн в Америці.

Проміжні вибори, що відбулися минулого тижня у Сполучених Штатах, продемонстрували контраст між цими двома формами прояву публічного християнства, на що звернули увагу декілька політичних оглядачів.

У 1955 році Френсіс (1912–1984) та Едіт Шеффер (1914–2013) заснували в швейцарському містечку Уемоз організацію «L’Abri» — що з французької означає «притулок». Приймаючи у своєму шале шукачів, які мали сумніви щодо істини, сенсу життя, свободи та віри, подружжя Шефферів вплинуло на життя незліченної кількості хіпі та скептиків.

Одним із таких шукачів був Вім Ріткерк — теолог, пастор, письменник і політик, мій гість у програмі «Шуманські бесіди» цього місяця (див. нижче). Після свого першого візиту до Уемоза у 60-х роках Вім присвятив решту свого життя роботі в «L’Abri» і обіймав посаду її міжнародного голови. Йому випало особисто відчути гостинність Едіт, її дар плекати родинне тепло й передавати його іншим. Завдяки цьому шукачі, вступаючи в діалог із Френсісом про те, яке місце християнська віра посідає у філософії, політиці, мистецтві та суспільстві, почувалися прийнятими й вільними у своїх пошуках та роздумах. Шеффер не відвертався від тих, хто сумнівався, а уважно вислуховував їх. Він вважав, що чесні запитання заслуговують на чесні відповіді.

Він був одним із найвпливовіших євангельських мислителів ХХ століття. «L’Abri» продемонструвало євангельське християнство у його найпривабливішому вигляді: інтелектуально серйозне, зацікавлене в культурі, духовно вкорінене та надзвичайно гостинне. Він кинув виклик євангельській тенденції до відходу в релігійну субкультуру. Християнство, наполягав він, — це не лише спасіння душ для неба. Пропонуючи світогляд, що охоплює всю реальність, його мислення перегукувалося з поглядами нідерландського державного діяча й теолога Абрагама Кьойпера, який, як відомо, наполягав на тому, що Христос є «повновладним правителем над кожним квадратним дюймом творіння». Він був обізнаний із концепціями Кьойпера щодо загальної благодаті та суверенітету сфер, які залишали простір для плюралізму.

Я був одним із перших лідерів у «Молодь з місією» (МзМ), на яких книги Шеффера справили глибокий вплив. Вони стали для мене необхідним ковтком свіжого повітря під час навчання в університеті. Після відвідин «L’Abri» Флойд Маккланг заснував «Dilaram Houses» у Кабулі, Катманду та Делі, звертаючись до мандрівників зі всього світу та тих, хто шукає істину, за допомогою дружньої євангелізації за зразком «L’Abri». Подружжя Шефферів також вплинуло на Лорена та Дарлін Каннінгемів, засновників МзМ, які на початку 70-х років також базувалися у Швейцарії. Акцент Едіт на гостинності сформував одну з основоположних цінностей МзМ. У 1975 році Лорен почав заохочувати віруючих долучатися до різних сфер суспільного життя, долаючи ізоляціоністський вплив свого власного п’ятидесятницького походження.

Від діалогу до конфронтації

Проте спадщина Шеффера водночас надихає й викликає занепокоєння. Адже він також сприяв розвитку руху, який дедалі більше характеризувався політичною конфронтацією.

Як не дивно, його європейське служіння розпочалося в дусі великої відкритості, з акцентом як на істині, так і на любові. І в книгах The Mark of the Christian («Ознака християнина», 1970) і The Church Before the Watching World («Церква перед очима світу», 1971) Шеффер стверджував, що любов і єдність серед християн є тією головною «ознакою», яку дав Ісус, — «остаточною апологетикою», що доводить реальність Євангелія світу, який спостерігає за нами.

Проте до кінця 1970-х років його акценти кардинально змінилися. Він дедалі частіше тлумачив західну історію як протистояння між біблійним християнством та секулярним гуманізмом. Він застерігав, що західна цивілізація відходить від своїх християнських основ.

Він почав дедалі більше часу проводити в Америці, виступаючи проти абортів та мобілізуючи євангельських християн, які доти залишалися осторонь суспільно-політичного життя. Лідери «Релігійного правого крила», яке зароджувалося, та «Моральної більшості» усвідомили потенціал цієї новомобілізованої групи виборців для боротьби зі «світським гуманізмом».

Шеффер помер у 1984 році, задовго до того, як Дональд Трамп з’явився на політичному горизонті. Його не можна вважати відповідальним за все, що сталося згодом. Проте тут є тривожний парадокс. Рух, який спочатку заохочував до емпатичної взаємодії з культурою, дедалі більше визначався боротьбою проти неї. Християни, які заявляли, що захищають біблійну мораль, іноді підтримували політичних лідерів, чия поведінка суперечила характеру Христа.

Так само «сім сфер» Каннінгема були переосмислені іншими як «сім гір», що їх християни мають завоювати й контролювати. Заклик до служіння перетворився на програму панування та культурного завоювання в релігійному таборі прибічників Трампа.

Інший християнський голос

Цього тижня світські оглядачі відзначали, що проміжні вибори продемонстрували більш «християнське» християнство, оскільки кілька сенаторів, які здобули перемогу, наголошували на любові до ближнього, співчутті, справедливості та людській гідності. Коментатор Пітер Венер у журналі «The Atlantic» охарактеризував ці результати як «вдалий вечір для християнської віри». Білл Маккіббен у статті для «The Guardian» побачив ознаки того, що християнство, орієнтоване на співчуття, турботу про вразливі верстви населення, справедливість та любов до ближнього, знову здобуває довіру громадськості.

Алістер Кемпбелл, колишній прес-секретар Тоні Блера, який колись сказав скандальну фразу «ми не займаємося Богом», зізнався в програмі «The rest is politics», що, хоча він і далі «не займається Богом», він зміг вислухати Джеймса Таларіко, який переміг у Техасі з гаслом «Люби свого ближнього», «бо той був таким щирим».

У «L’Abri» в Уемозі істина та любов були нерозривно пов’язані. Людей спочатку тепло приймали, а вже потім переконували. Для християн по обидва боки Атлантики завдання є очевидним.

Чи увійдемо ми в історію як ті, хто боровся з ворогами, чи як ті, хто любив своїх ближніх?

До наступного тижня,