Паралелі вражають
Лідер, який рішуче налаштований боротися за моральну гідність свого народу та виживання своєї нації, відмовляється визнавати капітуляцію чи поразку, незважаючи на перевагу супротивника.
Він опинився між молотом і ковадлом: з одного боку — агресивний, безжалісний ворог, а з іншого — союзники, які вважають його впертим перешкодою для своїх планів, але від яких він відчайдушно потребує зброї, техніки та боєприпасів.
Відстоюючи суверенітет своєї країни, він не погоджується з тим, щоб долю його народу визначали великі держави. Він відкидає мирний план американського президента, який передбачає розчленування його країни та створення нової буферної держави.
«La Bataille de Gaulle» — це актуальна двосерійна біографічна драма, що вийшла на екрани цього літа, і розповідає маловідому історію маловідомого тоді французького генерала, який взяв на себе відповідальність боротися за «Вільну Францію» після капітуляції уряду перед німцями в червні 1940 року.
Можна було б легко припустити, що режисер прагнув спонукати глядачів порівняти боротьбу за свободу та суверенітет Франції з боротьбою сучасної України. Проте француз Антонін Бодрі запевняє, що просто хотів розповісти маловідому історію про те, як Шарль де Голль і «Вільна Франція» підтримували боротьбу за існування своєї країни. Бодрі був зачарований несподіваним початком цієї боротьби, коли де Голль втік до Англії, маючи вельми незначний авторитет, небагато прихильників і жодної впевненості в тому, що Францію вдасться визволити.
Він також хотів показати, як молодь згуртувалася навколо де Голля, ставши ключовим чинником його довготривалого успіху. Бодрі був зворушений готовністю молоді діяти в той час, коли страх і доноси робили публічну опозицію небезпечною (як це щойно знову сталося в Сербії!).
Фільм показує, що свобода не з’явилася сама собою. Де Голль діяв не сам. Бодрі показав як військових, так і цивільних, які відіграли вирішальну роль у історії визволення. Потрібні були кров, піт і сльози, а також сміливі й моральні рішення з боку окремих людей на всіх рівнях суспільства, готових ризикнути всім заради свободи та справедливості.
Натхнення
Однак саме де Голль став джерелом натхнення. З мікрофона BBC він закликав своїх співвітчизників продовжувати боротьбу. Він розумів, що продовження війни означатиме нові жертви. У нього не було жодних гарантій чи навіть перспектив успіху. Проте для нього моральне питання було очевидним: коли влада визнає поразку, чого вимагає вірність своїй країні?
Бодрі ставить перед нами питання, які сьогодні стоять перед усіма нами: що можна зробити, коли потужні сили, здається, вже вирішили майбутнє? Що б ми зробили в червні 1940 року? Чи ми мовчимо й захищаємо себе, чи ризикуємо і даємо відсіч агресору й окупанту?
Переглядаючи два фільми Бодрі — «Де Голль: Опір» та «Де Голль: Свобода» — не можна не помітити паралелі з Україною, жорстоким вторгненням Росії та українським лідером, який відмовляється йти на капітуляцію.
У лютому 2022 року багато хто очікував, що Київ впаде за лічені дні. Російські війська наступали на столицю. Майбутнє України здавалося вкрай невизначеним. Президент Зеленський залишився в Києві й публікував відео, на яких з’являвся разом зі своїми колегами, щоб показати українцям — і всьому світу — що їхній уряд все ще на місці.
Ситуації різняться. Де Голль покинув розгромлену Францію, щоб організувати опір за кордоном. Зеленський залишився у столиці, яку українські війська успішно захистили. Але обидва вони кинули виклик уявленню, що сильніший агресор може вирішити, що історія нації добігла кінця.
У Де Голля було радіо. У Зеленського — смартфон. Обидва розуміли, що голос лідера може пролунати далеко за межами урядових кабінетів і військових штабів, даючи людям моральну підставу стояти на своєму, коли майбутнє здавалося найпохмурішим.
Переконливо
Бодрі усвідомлює ці паралелі. В одному з інтерв’ю він згадав про те, як багато хто вважав, що Україні кінець, коли Росія вторглася на її територію, проте українці вирішили чинити опір. Ця рішучість глибоко його зворушила. Якраз у той момент, коли він монтував у фільмі сцену в Овальному кабінеті, де де Голль відхиляє пропозицію президента Рузвельта, у світових ЗМІ головною темою стала конфронтація між Зеленським і Трампом. Ця паралель здалася йому надзвичайно переконливою.
Де Голль мав гостру потребу у Великобританії та Америці. Без їхніх ресурсів і військової сили нацистську Німеччину не вдалося б перемогти. Водночас він побоювався, що великі держави ставитимуться до Франції як до країни, майбутнє якої вони можуть вирішувати між собою.
Україна стикається зі своєю версією цієї дилеми. Вона залежить від союзників у питаннях озброєння, фінансування, розвідки та дипломатичної підтримки. Ми дивимося на боротьбу де Голля у фільмі, знаючи, що Париж було визволено. В історії України ж немає гарантованого фіналу. Українці мусять ухвалювати рішення в умовах невизначеності, втрат і виснаження, не маючи заспокійливої впевненості в тому, як історія оцінить результат.
Питання до болю знайоме: чи матимуть право голосу у визначенні свого майбутнього ті, чия свобода стоїть на кону?
До наступного тижня,
