Минулих вихідних під час вечері з давнім колегою я згадав, як вперше почув про нього, коли він і ще троє молодих людей опинилися у в’язниці в Марокко.
То був 1982 рік. Ми відправляли літні команди на євангелізаційну практику з навчального центру «Гайдебек», де я був керівником, до різних місць у Європі та Північній Африці. Пол де Клое, 23-річний шкільний вчитель подолав на велосипеді шлях з Нідерландів до півдня Іспанії, де приєднався до команди, і разом вони вирушили до Марокко. Їхній план полягав у тому, щоб поєднати відпочинок у кемпінгу з євангелізацією місцевих жителів, побудувавши з ними дружні стосунки. У Фесі Пол та його товариші по команді заприятелювали з деякими місцевими жителями, і дехто з них, здавалося, виявив справжній інтерес до Біблії. Якось у вечері Пол запропонував одному молодому чоловікові примірник Євангелія від Івана.
Рано вранці наступного дня команда прокинулася й побачила, що весь табір оточений поліцією, яка прибула, щоб заарештувати команду. Пола та його товариша Пітера загнали до камери, де попід стінами сиділи злочинці. Дві жінки, Аннеке та Йоке, також опинилися у загальній камері разом з іншими ув’язненими жінками.
Через два тижні марокканський суд засудив Пола до двох років позбавлення волі за розповсюдження християнської літератури без належного дозволу. Через його високий зріст судді (помилково) вирішили, що він був керівником групи. Решту членів команди звільнили. Хоча в Марокко і дозволяється вільне проведення богослужінь для тих, хто вже є християнином, «прозелітизм» серед мусульман був (і залишається) під суворою забороною.
Я пам’ятаю ті безсонні ночі, які я провів, перебуваючи на той час на посаді керівника «Гайдебек»: спочатку я думав про тих чотирьох у переповненій в’язниці, а потім — про Пола, якому загрожувало два роки у таких важких умовах. Після того як батьки Пола приїхали до нас із дружиною в «Гайдебек», його батько поїхав до Марокко й відвідав сина у в’язниці.
Була організована кампанія з написання листів, адресованих уряду Нідерландів, посольству та навіть королеві Беатрікс. Завдяки її втручанню після п’яти тижнів ув’язнення Пола врешті-решт було звільнено.
Ув’язнення Пола не було першим випадком, коли члени МзМ потрапили за ґрати. У 1973 році двох молодих жінок ув’язнили та погрожували стратою в комуністичній Албанії, але потім їх несподівано звільнили — про цю драматичну історію розповідається у автобіографічній книзі Реони Петерсон Джолі «Завтра ти помреш».
Через рік після ув’язнення Пола в Марокко кількох студентів школи учнівства «Гайдебек», які перебували на місіонерській практиці в Лівані, а також швейцарську лікарку Жозіанн Андре взяли в заручники під прицілом зброї. Ймовірно, якісь місцеві бойовики спробували влаштувати операцію зі «збору коштів», що було там звичним явищем у середині 80-х років, і звільнили заручників через три дні, які стали справжнім випробуванням як для їхніх родин, так і для нас, керівників місії.
Живучи одним днем
У 1998 році, коли я обіймав посаду директора МзМ Європи, мені зателефонував наш керівник МзМ у Ростові-на-Дону (Росія) з терміновим повідомленням. Щойно одружена шведська пара, обом по 22 роки, поверталася пішки додому з церкви в Махачкалі (Дагестан), коли люди в масках силоміць затягли їх у автомобіль і відвезли до сусідньої Чечні. Деніел і Пауліна Бролін стали ще одними заручниками у прибутковій індустрії викрадень у цьому регіоні. Коли я прилетів до Стокгольма разом із міжнародним юристом, щоб поговорити з родиною, церковними лідерами та представниками уряду, ця подія була другою у випуску телевізійних новин.
Їхня книга «165 dagar: Ett kidnappningsdrama» («165 днів: історія викрадення») — це захоплююча розповідь про перебування в заручниках та свідчення християнської віри в умовах надзвичайного тиску. Деніел і Пауліна описують монотонність і жах життя протягом двадцяти трьох тижнів у темному, вкритому цвіллю погребі в умовах жахливої антисанітарії. Їм давали мало їжі, вони майже не бачили денного світла і жили у постійній невизначеності щодо того, чи не вб’ють їх. Святе Письмо, молитва, гімни та завчені напам’ять біблійні вірші стали їхнім щоденним джерелом сили. Вони навчилися виживати, живучи одним днем.
У своїй книзі подружжя Бролінів розмірковує про прощення, довіру до Божої справедливості та відмову дозволити викрадачам визначати подальший хід їхнього життя. У пізніших інтерв’ю вони зазначали, що цей досвід навчив їх цінувати кожен звичайний день і більш усвідомлено присвячувати своє життя служінню Богу. Згодом Деніел і Пауліна разом із чотирма дітьми повернулися до служіння за кордоном — цього разу в Таїланді.
Страждання позбавили всього
Минулого місяця в Амстердамі я вперше зустрівся з Ельс після того, як її чоловік Джефф Вудке, американський співробітник організації МзМ, був звільнений після шести з половиною років перебування в полоні у екстремістів, пов’язаних з «Аль-Каїдою», в Нігері. Джефф та його дружина-голландка присвятили понад 25 років служінню найбіднішим громадам Нігеру, створюючи школи, реалізуючи проекти з водопостачання та сільськогосподарські ініціативи.
14 жовтня 2016 року, його викрали озброєні джихадисти в Абалаку, Нігер. Його переправили через кордон до Малі, де його неодноразово били, тривалий час тримали в кайданах, позбавляли нормального харчування та медичної допомоги, а також чинили тиск, щоб він зрікся своєї християнської віри та прийняв іслам. Проте він не втрачав надії завдяки молитві, Святому Письму та переконанню, що Бог його не покинув.
У результаті спільних зусиль урядів США, Нігеру та Франції у березні 2023 року Вудке разом із французьким журналістом був несподівано звільнений. Знову об’єднавшись з Ельс та своєю родиною, він розпочав тривалий процес фізичного, емоційного та духовного відновлення.
У своїх мемуарах «All the Way Home» («Весь шлях додому»), що готуються до публікації, він розповідає про те, як страждання позбавили його всього, крім найголовнішого — віри, надії та любові. Джефф відверто пише про травму та посттравматичний стресовий розлад, а також про прощення, свободу, неослабну силу Божої вірності та можливість повернутися додому — не лише фізично, а й духовно.
Нова звичайність?
Для нас, жителів Заходу, такі історії не є частиною звичайного церковного життя. Однак викрадення та ув’язнення — це тема, що постійно повторюється як у біблійних оповідях, так і в історії Церкви. Згадайте Йосипа, Єремію, Даниїла, Івана Хрестителя, самого Ісуса та Павла.
У віці 16 років Патрик став жертвою торгівлі людьми та потрапив до Ірландії, куди згодом повернувся як місіонер-апостол. Ян Гус, Томас Кранмер, Вільям Тиндейл і Джон Буньян — лише деякі з тих, хто були ув’язнені та страчені за Євангеліє. Так само як і Дітріх Бонхеффер, Коррі тен Бум та Річард Вурмбранд у минулому столітті.
Проте для мільйонів віруючих сьогодні арешти, ув’язнення, викрадення, тортури і навіть мученицька смерть є невід’ємною частиною повсякденного життя послідовника Христа. Організація «Open Doors» повідомляє, що близько 388 мільйонів християн — приблизно кожен сьомий християнин у світі — живуть в умовах високого, дуже високого або екстремально високого рівня переслідувань і дискримінації через свою віру.
Сім із десяти християн, убитих минулого року в усьому світі, були нігерійцями — саме ця країна стала епіцентром летального антихристиянського насильства. В Індії зафіксовано найбільшу кількість затримань християн, часто на підставі законів, що забороняють навернення в іншу віру. Тисячі індійських віруючих були заарештовані або ув’язнені за звинуваченнями у незаконній євангелізації. У таких країнах, як Північна Корея, Еритрея, Іран, Китай та деякі регіони Центральної Азії, багато християн вже роками перебувають у в’язницях. Однак у деяких регіонах Африки на південь від Сахари більшу небезпеку становлять викрадення або вбивства, а не офіційне ув’язнення.
Усе частіше «звичайний» християнський досвід — це вже не життя в затишній західній церкві, а життя віруючих, які поклоняються Богу в умовах тиску.. Заклик з Послання до Євреїв 13:3 є настільки ж актуальним сьогодні, як і в той час, коли його було написано: «Пам’ятайте про в’язнів, наче з ними ув’язнені».
До наступного тижня,
