Дуби і жолуді

3 Жовтня, 2026

Крихітний жолудь, вихідні на реколекціях у Норвегії, візит Папи до Франції та діалог у Європейському парламенті в Брюсселі — все це склалося для мене цього тижня у важливий урок про оновлення Європи.

У минулі вихідні я перебував серед більшої кількості юристів, суддів та магістратів, ніж будь-коли раніше в своєму житті. Мене запросив колишній співробітник МзМ (Мартін Франке, на фото вгорі) виступити на міжнародній конференції християнських юристів в Австрії. Тема мого виступу звучала так: «Євангеліє та становлення Європи — минуле, сьогодення та майбутнє».

У перший вечір конференції Мартін представив тему «Дуби праведності», подарувавши кожному учаснику маленький жолудь. Він пояснив, що все необхідне для росту дуба вже міститься в цьому жолуді. І хоча сам крихітний жолудь аж ніяк не схожий на дуб, яким він може стати, він має величезний потенціал стати чимось велетенським, міцним, розлогим і величним. Потім ми прочитали уривок з 61-го розділу книги Ісаї — той самий, який Ісус зачитував у синагозі, — де йдеться про те, що звільнені полонені стануть «дубами праведності», щоб явити Божу славу. Вони «забудують віковічні пустелі, відбудують давні руїни, відновлять спустошені міста, зруйновані протягом багатьох поколінь».

Мої думки одразу ж повернулися до минулих вихідних у Норвегії, де ми з дружиною приєдналися до інших учасників нашого щорічного «Форуму Калеба» — зустрічі колишніх лідерів МзМ. Ми домовилися поділитися та записати історії про започаткування МзМ у Європі. Лорен Каннінгем залучив більшість із нас — так, як крихітні жолуді, — почав я розмірковувати, — із двох невеликих громад.

Вважаю, варто назвати імена. До першої групи, яка представляла американську п’ятидесятницьку біблійну школу, входили Ал Акімофф, Джо Портале, Лінда Макгован-Пансі, а також Дейв Бойд і Дон Стівенс, який привів із собою свого брата Гері, його дружину Дейон, свояка Лінна Гріна та його майбутню дружину Марті.

Серед тих, хто був у другій групі — групі новозеландців, які брали участь у започаткуванні харизматичного руху, — Реона Петерсон-Джолі, Кіт і Маріон Уоррінгтон, я , а також Баррі Остін, Брюс і Барбара Томпсон, Росс Тулі, Джим і Джой Доусон, а згодом і їхній син Джон. Нова Зеландія стала першим місцем за межами США, де МзМ пустила коріння. Пізніше новозеландці познайомили мою дружину Ромк’є з інноваційним молодіжним місіонерським рухом в Англії.

Серед інших перших працівників МзМ, що приєдналися до нас у Норвегії особисто або через Zoom, були майбутня дружина Ала — Керолін (яка одного ранку прокинулася з ім’ям «Ал Акімофф», що промайнуло в її свідомості, хоча вона не була знайома з ним і навіть ніколи не чула про нього), Брюс Клюетт і Джон Гесс.

Історія за історією

Кожне з цих імен уособлювало окрему дивовижну історію, які одна за одною розповідали, як те, що ми могли б назвати крихітними жолудями, перетворилося на «дуби праведності». Я нагадав собі, що Бог завжди працював із «вірними меншинами», скромними починаннями, гірчичними зернами. У Нього не було іншого плану. Ми почули, як відбувалася трансформація однієї нації за іншою в процесі відродження по всій Європі, у слов’янському світі та франкомовному світі, де збірники пісень, укладені Ліндою, стали стандартними ресурсами для поклоніння. Австрія, яку раніше проголошували «цвинтарем» євангельських місій, тепер стала країною широкої екуменічної співпраці та відродження, звідки курс учнівства «Follow Me» («Йди за Мною»), створений за зразком навчальної програми МзМ з підготовки учнів Ісуса, у розробці якої Брюс відіграв ключову роль, поширився по всьому католицькому світі.

Потім я розповів юристам про те, як насіння Євангелія було посіяне по всій Європі, немов жолуді, Павлом, Патриком, Віллібрордом і Боніфатієм, Кирилом і Мефодієм та безліччю інших.  Євразійський півострів язичницьких народів, який ми зараз називаємо Європою, перетворився на культурний континент, об’єднаний (contendere) спільною історією, спільним світоглядом, спільним символом хреста та спільною місією — ділитися цією історією з сусідніми народами. Я зазначив, що це Євангеліє сформувало кожну сферу нашої цивілізації та культури.

Святі в костюмах

Незважаючи на повсюдне неприйняття інституційного християнства, Євангеліє продовжувало впливати на проект європейської інтеграції, падіння комунізму та нинішню боротьбу України за свободу проти тиранії. Робер Шуман, який за фахом був юристом, серйозно роздумував над тим, щоб зробитися ченцем, але друг переконав його стати «святим у костюмі» — служити Богові як юрист. У цій ролі, а згодом і як політик, він втілював глибокі християнські переконання щодо людської гідності, справедливості, миру та загального блага, формуючи майбутнє Європи. Я закликав юристів у їхній роботі залишатися вірними «святими в костюмах», «дубами», які ще тільки формуються.

Через кілька днів я почав отримувати електронні листи від деяких учасників, які звертали мою увагу на виступ Папи Лева, що відбувся цього тижня у Франції, де близько 800 000 (!) людей стояли вздовж Єлисейських полів у Парижі. У Меці, рідному місті Робера Шумана, Папа виголосив промову «Біля витоків Європи заради миру та єдності», у якій наголосив на знаменитій (але часто нехтуваній) декларації Шумана від 9 травня 1950 року.

Папа нагадав французам про християнські корені Європи: в освіті, лікарнях, турботі про бідних, праві, науці, архітектурі та організації громад. «Ми не можемо говорити про Європу, — наголосив він, — не згадуючи про християнство». Християнське виховання Шумана, за його словами, навчило його розуміння рівності та гідності людей, гідності праці та важливості братерства. Шлях уперед для Європи — це не суперництво та помста, а примирення та співпраця.

Ця співпраця стала очевидною під час зустрічі в рамках діалогу за статтею 17, де я був присутній у середу ввечері в Європейському парламенті в Брюсселі. Стаття 17 Лісабонського договору передбачає «відкритий, прозорий і регулярний діалог» між інституціями ЄС та церквами, релігійними громадами, а також філософськими та неконфесійними організаціями. Разом із представниками ЄС тут були присутні православні, католики, протестанти, які обговорювали завдання відновлення душі Європи. Християни з традицій, які занадто часто трималися осторонь один від одного, почали спільно розглядати духовні питання, що стоять перед нашим континентом, щоб «відбудувати давні руїни», «забудувати віковічні пустелі», та «відновити спустошені міста, зруйновані протягом багатьох поколінь».

Ніколи не варто недооцінювати потенціал жолудя — велике починається з малого.

Цієї п’ятниці ввечері я розмовлятиму з Джил Нельсон із журналу «Christianity Today», з якою я познайомився у поїзді дорогою на Національний молитовний сніданок у Києві. Тоді у нас відбулася надзвичайно цікава розмова, і я запрошую вас приєднатися до нас. Це знову буде діалог, який водночас спонукає до роздумів і вселяє надію.

До наступного тижня,




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *